Щойно продзвенів дзвінок на перерву, Антон облишив незакінчену деталь полички на верстаті і побіг провертати свою першу торгову операцію.
Кабінет домоведення містився на другому поверсі. Антон заглянув досередини і, побачивши, що вчителька відлучилася на перерву, прошмигнув у двері.
— Привіт. Над чим скнієте? — бадьоро поцікавився він.
— Фартухи шиємо. Тобі не треба? — спитала Мила.
— Опа! Ти, виявляється, шити вмієш, — здивувався Антон, дивлячись на рукоділля майбутньої матері, і промовив: — А я до вас з пропозицією.
Дівчата відірвалися від роботи і втупилися в новачка. Усі вже знали, що з ним не занудьгуєш. Антон підбадьорююче підморгнув Насті, дістав її пенал і підняв так, щоб його було видно всім.
— Дівчатка, хто хоче такий пенал?
— А що? — спитала Мила.
— Виставляю його на аукціон, — сказав Антон.
— Куди? — не зрозуміла Нікітіна.
— Нікуди. Хто більше за нього дасть, тому він і дістанеться, — пояснив Антон.
— Продаєш, чи що? — зацікавилася Лариска.
— A y тебе він звідки? — запитало червонощоке дівча, схоже на маленький бочонок.
— У нього батько фарцовщик із загранки шмотки тягає,— замість Антона відповіла Лариска.
— А скільки він коштує? — боязко поцікавилася Нікітіна.
— Кінчайте влаштовувати тут товкучку! — гримнула Мила і повернулася до Антона: — Як тобі не соромно займатися такими речами?!
— А що тут такого? — обурився Антон.
— Це незаконно. Забирай пенал і йди звідси, — наказала Мила, але дівчата разом накинулися на неї, ставши на бік Антона.
Кожній хотілося придбати незвичайну дрібничку. Милі довелося відступити.
— Дай подивитися, — попросила Лариска.
Вона покрутила пенал у руках, перевіривши кожне відділення. Її вже квапили інші. Пенал пішов по руках.
— Хіпова штучка. Почім? — діловито спитала Лариска.
— Стартова ціна сто карбованців, — відрубав Антон.
— Я думала, ти серйозно продаєш, — розчаровано мовила Лариска.
Побачивши, що інтерес до операції різко пішов на спад, Антон зрозумів, що дав маху.
Перш ніж називати ціну, треба було дізнатися купівельну спроможність карбованця. Він швидко зорієнтувався і запропонував:
— Ви що, жартів не розумієте? Назвіть свою ціну.
— Сімдесят копійок, — несподівано посміливішавши, запропонувала Нікітіна.
— Сімдесят копійок? Ти що, смієшся? — обурився Антон.
— Сімдесят три. У мене більше немає,— почервонівши, як рак, прошепотіла Нікітіна.
— Даю карбованець, — жваво підхопила Лариска.
— Отже. Карбованець. Хто більше? — пожвавішав Антон.
— Карбованець десять, — запропонувала щоката, але її тут же перебила кучерява, яка сиділа поруч з Милою:
— Карбованець п'ятнадцять.
— А можна я частину грошей завтра принесу? — поцікавилася Нікітіна.
— У кредит не продається. Тільки передоплатою, — заявив Антон.
Азарт зростав, і пристрасті розпалювалися. Дівчата вигрібали і перелічували свої запаси. Ті, хто більше не міг робити ставки з причин неплатоспроможності, уболівали за тих, хто ще боровся за володіння жаданою річчю. Нарешті, ціна дійшла до верхньої межі.
— Карбованець дев'яносто сім копійок, раз. Карбованець дев'яносто сім копійок, два. Карбованець дев'яносто сім копійок, три. Продано! — повідомив Антон, стукнувши лінійкою по столу.
Під заздрісними поглядами дівчат він вручив пенал щокатій і отримав у своє розпорядження жменю монет різної вартості. Скептично зваживши придбане багатство на долоні, Антон з посмішкою мовив:
— Дрібні гроші, а приємно. На це можна попоїсти?
— Ти що, до ресторану зібрався? — пирхнула Мила.
— Цього вистачить, щоб сходити до ресторану? — здивувався Антон. — А скільки треба, щоб поїсти в буфеті?
— Це що, знову якийсь жарт? — сердито примружилася Мила, чекаючи нової каверзи.
— Ні, я серйозно. Пиріжок із соком скільки коштує?
— Чотирнадцять копійок, а що?
— Чотирнадцять копійок?! — Антон не повірив своїм вухам.
Тепер він з набагато більшою повагою подивився на зароблені мідяки. Він підморгнув Насті і кивком запросив її вийти, але перекусити їм так і не вдалося. Дзвінок сповістив про те, що починається другий урок.