Всеволод Нестайко
Повторне зникнення Ципи
Розділ I
Почалася ця дивовижна історія з випадку настільки ж несподіваного, наскільки й комічного.
П'ятикласники Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко, ховаючись за парапетом набережної, спостерігали за кормою трипалубного красеня-теплохода «Квітка-Основ'яненко». Там стояв капітан Семен Іванович Пилипей і про щось розмовляв з матросом Платошею. Капітан був високий, стрункий, статурний, у сліпучому кремовому кітелі і неймовірно прекрасному кашкеті з таким самим кремовим верхом, чорним околишем, золотим крабом і золотими позументами на чорному лакованому козирку.
Матрос Платоша у засмальцьованій тільняшці і лиснючих кльошах виглядав поряд з капітаном, наче гидке каченя поряд з білим лебедем. Хлопці боляче це переживали, бо матрос Платоша був, можна сказати, їхнім другом — вони упродовж трьох останніх днів ловили разом рибу з десятого причалу, де майже ніколи не швартувалися кораблі. Сьогодні Платоша обіцяв пустити їх на свій теплохід, поки до посадки ще було кілька годин і обстановка дозволяла. Тому хлопці з нетерпінням чекали, коли ж капітал, нарешті, добалакає й піде.
Капітан добалакав, але не пішов. Навпаки, пішов Платоша. Певне, капітан кудись його послав. А сам капітан витяг люльку, натовк її тютюном і запалив. Звідти війнув вітерець, і до хлопців долинули пряно-медові солодкі пахощі. Хлопці перезирнулися й заздро зітхнули.
Та й хіба можна було не зітхнути заздро, дивлячись на втілення мрій усього хлоп'ячого народу земної кулі.
І тут на кормі за спиною отого втілення раптом з'явився хлопчик. Женя й Вітасик з таким захопленням дивилися на капітана, що навіть не встежили, як і звідки хлопчик з'явився. Побачили його вже тоді, коли він підходив до капітана ззаду. Хлопчик був такого ж віку, як і вони, мабуть, теж п'ятикласник. Худий, гостроносий, капловухий, з рудим настовбурченим чубчиком. Він обійшов капітана, глянув на нього ззаду і сказав:
— Пилипей? Здоров! Привіт тобі від Вороного!
Женя й Вітасик почули слово в слово те, що він сказав. Хоча, коли капітан говорив з Платошею, не чули анічогісінько. Теж річ дивна…
Але те, що відбулося потім, було просто фантастично.
Капітан вирячився на хлопчика з таким жахом, який буває тільки в кіно. Щелепа його одвисла, очі мало не вилізли на лоб.
— Ципа? — прохрипів капітан. Женя й Вітасик теж це почули дуже чітко.
— Я! — весело сказав хлопчик.
— Ні! Ні! Ні! — Капітан у паніці швидко позадкував, перечепився об фальшборт, який був йому трохи вище колін, і, змахнувши руками… шубовснув у воду.
Женя й Вітасик тільки побачили, як неймовірно прекрасний капітанський кашкет, наче чайка, злетів з його голови, плавно опустився на воду і загойдався на хвилях.
— Людина за бортом! — дзвінко закричав Ципа, схопив рятівний круг і кинув у воду.
І майже тієї ж миті згори, з верхньої палуби кинувся у воду матрос у кльошах і в тільняшці. Ще коли він летів у повітрі, хлопці зрозуміли, що то був Платоша.
На набережній уже юрмилися цікаві і, перехилившись через парапет, збуджено вигукували:
— Га?
— Де?
— Хто?
— Потонув!
— Скинули!
— Та ні! Щось украв і тікає!
— Держи!
— Лови!
— Хапай!
— Он-он! Виринув!
І звідки вони тільки беруться, ті цікаві?
Щойно нікого не було — мить! — і вже цілий натовп.
Капітан, мокрий як хлющ, одфоркуючись, вилазив на гранітні сходи.
За ним, переможно тримаючи в руках капітанський кашкет, вигулькнув з води Платоша.
— Семене Івановичу! Що таке? Як же це ви? — Платоша намагався говорити співчутливо, але губи мимохіть розтягалися у посмішку.
— Та хай йому біс! Перечепився… ненароком… Тьху! — ніяково одмахувався капітан і нервово крутив головою. Хлопці теж роззирнулися. Та ні на кормі, ні серед людей на набережній Ципи не було. Ципа зник.
Платоша, закинувши назад голову, замахав нагору до цікавих, що позвішувалися з парапету:
— Ну чого? Чого? Розходьтеся! Видовище влаштували! Цирк вам, чи що? Чуєте — перечепився капітан ненароком. Виробнича травма. Розходьтеся! Ну! От безсовісні! Ідіть-ідіть!
Та натовп розходитися не поспішав.
— Ха-ха! Капітан!
— Шубовснув! Ха-ха-ха!
— Оце капітан!
— З власного корабля падає!
— Ха-ха-ха!
Безжальний народ цікаві. Особливо у натовпі, в гурті. Батька рідного не пожаліють — засміють.
І тільки тоді, як Платоша з капітаном сховалися на кораблі, люди почали розходитися. Та й то неквапом, жваво обговорюючи кумедну подію.