Выбрать главу

— Давай підходити до кожної шлюпки і тихенько стукати, щоб ніхто не бачив, — прошепотів Женя.

— Давай, — погодився Вітасик.

Вони вибрали момент, коли поблизу нікого не було, постукали об дно шлюпки, і Женя тихо проказав:

— Ципо, це ми! Не бійся!

— Озовись! Треба поговорити! — проказав Вітасик.

— Ти не вилазь! Тільки озовись!

— Дуже треба!

Але Ципа не озивався.

Вони підійшли вже до третьої шлюпки, як раптом почули ззаду:

— Що, хлопці, думаєте, там хтось є?

Вони рвучко обернулися.

Платоша усміхався.

Вони так розгубилися, що не могли сказати ні слова. Зрадили! Таки зрадили Ципу!

— Я теж думаю, що він у шлюпці ховається, — стишивши голос, сказав Платоша.

— Хто? — розгублено спитав Женя.

— «Заєць»…

— Ні-ні! Там нікого нема! — гаряче прошепотів Вітасик.

Платоша пильно глянув на хлопців:

— Ви не думайте… Я… — він заперечно похитав головою. — Але капітанові хтось сказав, що на теплоході «заєць». І капітан хоче сьогодні вночі зробити облаву.

— Що?! — хлопці з жахом перезирнулися. — А хто сказав? Хто? Коли?

— Не знаю. Сьогодні вранці. Зараз робити не можна, щоб не привертати увагу. А вночі, коли пасажири спатимуть… Отже, до ночі в нього ще є час… — Платоша усміхнувся, підморгнув і, кивнувши хлопцям, побіг до трапа.

Хлопці знову перезирнулися.

— Ципа подумає, що це ми, — безнадійно похитав головою Вітасик.

— Що ж робити?

Став накрапати дощ. Верхня палуба вмить спорожніла.

— Треба його попередити. Поки нікого нема, — вигукнув Женя і кинувся до четвертої шлюпки.

Вони бігали під дощем від шлюпки до шлюпки, стукали кулаками по дну і, здершися на шлюпбалку, гукали під брезент:

— Ципо! Сьогодні вночі облава. Хтось сказав капітану. Пильнуй!..

У каюту вони прибігли мокрі як хлющі.

— Ви що — здуріли?! — накинувся на них Григорій Тарасович. — Не знаєте, що після Чорнобиля мокнути під дощем небезпечно! Ану, переодягайтеся швидше.

Дощ лив цілий день, аж до вечора. Екскурсію в місто відмінили. «Зелену стоянку» з купанням теж.

Масовик влаштував ігри, танці і вікторини в кают-компанії та на критих палубах. Цілий день працювали буфет, і бар, і відеосалон. Крутили кіно.

Та, незважаючи на це, день тягнувся дуже довго. Може, тому, що хлопці нервували. Чи вдасться Ципі переховатися, чи вдасться уникнути облави?

Хлопці блукали по теплоходу, раз у раз визирали на верхню палубу.

А перед вечерею несподівано зустріли Платошу, він таємничо схилився до них і прошепотів:

— Капітан відмінив облаву. Чудасія!

Усміхнувся й побіг.

Хлопці знову розгубилися. Значить, вони даремно налякали Ципу. І він, може, й перебазувався.

— Треба попередити! — вирішив Вітасик. Захопивши парасольки, хлопці подалися на палубу.

І знову оббігли під дощем усі шлюпки. Знову, пильнуючи, щоб ніхто не побачив, стукали і гукали під брезент:

— Облаву відмінили! Ципо! Відгукнись! Треба поговорити.

Але Ципа не відгукнувся. Чи справді перебазувався, чи просто не захотів розмовляти.

Розділ XIII

У тринадцятому розділі такої повісті, як наша, обов'язково має відбутися щось таємниче і страшне. І воно відбувається.

Анатолія Петровича огортав неспокій. Закінчився третій день плавання, а розслідування не просунулося ні на крок. Ні капітан Пилипей, ні співак Сокирко, які так злякалися були привіту від Вороного, як уже говорилося, по виявляли особливих ознак занепокоєння. І пасажир Вороний ніяких контактів з ними не має. І Ципи на кораблі начебто нема — мовчать Женя й Вітасик. І «кооператор» із свого люкса не виходить. І Григораша ніде не видно. Може, давно вже зійшов на берег… Гуляє, мабуть, після тюрми. Це у них положено, у злодіїв у законі. Бо знову ж сяде…

«Ну чого ти нервуєш? Ну нема ж об'єктивних підстав. Ти ж аналітик. Головна твоя риса — залізна логіка. На відміну від твого друга Стьопи Горбатюка, який підвладний емоціям і якого через це завжди „заносить“», — сам себе переконував Попенко. До речі, він кілька разів дзвонив сьогодні вдень Горбатюку, та так і не додзвонився, — того чогось не було на місці. Хоча розказувати й нічого, але Попенко не любив, коли щось не виходило, зривалося. І ота відсутність контакту з Горбатюком теж нервувала Анатолія Петровича, вселяла якесь почуття відірваності, самотності.