У місті Ефес, що неподалік від Мілета, близько 500 року до н. е. Геракліт учив, що основною субстанцією є вогонь. Він написав твір, з якого збереглися лише окремі фрагменти. Один із цих фрагментів говорить нам: «Цей впорядкований космос[1], який є однаковим для всіх, не був створений ніким із богів чи людей, але він завжди був, є й буде вічноживим Вогнем, що в міру розгорається й у міру згасає»6. В інших місцях Геракліт підкреслював нескінченні зміни у природі, тож для нього було природніше вважати основним елементом мерехтливий вогонь – чинник змін, а не більш стабільні землю, повітря чи воду.
Класичне уявлення про те, що вся матерія складається не з одного, а з чотирьох елементів – води, повітря, землі та вогню, – схоже, завдячує своїй появі Емпедоклу. Він жив у місті Акраґас на острові Сицилія (нині Аґридженто) у середині 400-х років до н. е. і є першим, якщо не єдиним давнім греком у цій першій частині розповіді, що за походженням був не іонійцем, а дорійцем. Емпедокл написав гекзаметром дві поеми, з яких збереглося чимало фрагментів. У поемі «Про природу» ми знаходимо такі рядки: «як від змішування Води, Землі, Ефіру й Сонця [вогню] з’явилися форми й кольори смертних істот»7, а також «вогонь, вода, земля та безмежна височінь повітря, а також проклята Незгода, окрім них, усіляко збалансовані, і Любов посеред них, рівна висотою та шириною»8.
Можливо, Емпедокл та Анаксімандр використовували такі поняття, як «любов» та «незгода» або «справедливість» та «несправедливість», лише як метафори ладу та безладу, приблизно, як Ейнштейн час від часу використовував слово «Бог» як метафору не відомих поки що основних законів природи. Але ми не повинні нав’язувати словам цих досократиків сучасну інтерпретацію. Як я це бачу, включення до міркувань про природу матерії людських емоцій на кшталт любові та незгоди Емпедокла або цінностей на кшталт справедливості та відшкодування Анаксімандра, найімовірніше, є ознакою величезної відстані, що відділяє уявлення досократиків від духу сучасної фізики.
Ці грецькі філософи античної доби від Фалеса до Емпедокла, схоже, вважали елементи однорідними недиференційованими субстанціями. Інший погляд, ближчий до сучасного розуміння, був запропонований трохи пізніше в Абдері, містечку на морському узбережжі Фракії, яке заснували біженці після початку в 499 році до н. е. повстання іонійських міст проти Персії. Першим відомим філософом-абдеритом був Левкіпп, з робіт якого збереглося лише одне речення, що вказує на детерміністський світогляд: «Ніщо не трапляється даремно, а все з якоїсь причини й за потреби»9. Значно відомішим став наступник Левкіппа Демокріт. Він народився в Мілеті, а потім жив у Вавилоні, Єгипті та Афінах, перш ніж осісти в Абдері наприкінці 400-х років до н. е. Демокріт писав на тему етики, природничих наук, математики та музики, і з цих праць збереглося багато фрагментів. Один із таких фрагментів висловлює думку про те, що вся матерія складається з крихітних неподільних частинок під назвою «атоми» (у перекладі з давньогрецької «нерозрізувані»), що рухаються в порожньому просторі: «Солодке існує умовно, умовно існує гірке; атоми й Пустка [лишень] в реальності існують»10.
Як і сучасні вчені, ці давньогрецькі філософи прагнули вийти за межі поверхових уявлень про світ, шукаючи знання про глибший рівень реальності. Бо ж матерія світу не видається з першого погляду такою, що цілковито складається з води, повітря, землі, вогню, усіх чотирьох елементів разом чи навіть атомів.
Своєї крайньої точки езотеричне сприйняття досягло в роботах Парменіда з Елеї (сучасної Велії) на півдні Італії, якими дуже захоплювався Платон. На початку 400-х років до н. е. Парменід учив на противагу Геракліту, що видимі зміни та різноманіття в природі є ілюзією. Ці ідеї обстоював і його учень Зенон Елейський (не плутати з іншими Зенонами, як-от Зенон Стоїк). У своїй роботі «Апорії» Зенон запропонував низку парадоксів, щоб показати неможливість руху. Наприклад, щоб подолати всю бігову доріжку стадіону, спочатку необхідно подолати половину відстані, а потім половину того, що залишилося, і так до нескінченості, тож подолати всю доріжку просто неможливо. З тих самих міркувань, як можна судити зі збережених фрагментів, Зенону здавалося просто неможливим подолати будь-яку задану відстань, а отже, неможливим є й увесь рух.