Звісно ж, міркування Зенона були помилкові. Як зазначив пізніше Арістотель11, немає жодної причини, чому ми не можемо зробити нескінченну кількість кроків за скінченний проміжок часу, якщо час, необхідний для кожного наступного кроку, зменшується достатньо швидко. Це правда, що нескінченна послідовність на кшталт ½ + ⅓ + ¼ +… має нескінченну суму, але нескінченна послідовність ½+ ¼ + ⅛ +… має скінченну суму, яка в цьому разі дорівнює 1.
Найбільше вражає не так те, що Парменід та Зенон помилялися, як те, що вони не переймалися поясненням, чому, якщо рух неможливий, нам здається, що об’єкти рухаються. Фактично жоден із давніх греків від Фалеса до Платона ані в Мілеті, ані в Абдері, ані в Елеї чи Афінах не намагався докладно пояснити, як їхні теорії про істинну реальність відповідають сприйняттю об’єктів.
Це були не просто інтелектуальні лінощі. Серед давньогрецьких мислителів існувала схильність до інтелектуального снобізму, що змушувала їх вважати сприйняття взагалі не вартим розуміння. Це лише один із прикладів ставлення, яке вбило значну частину історії науки. У різні часи просто вважали, що кругові орбіти досконаліші за еліптичні, що золото благородніше за свинець і що людина вища істота за її сородичів-мавп.
Чи не робимо ми сьогодні аналогічні помилки, проходячи повз можливості наукового прогресу, бо ігноруємо явища, що здаються не вартими нашої уваги? Цілковитої впевненості немає, але, гадаю, навряд. Звісно, ми не можемо досліджувати геть усе, але ми вибираємо проблеми, які, на нашу думку (правильно це чи ні), пропонують найкращі перспективи наукового розуміння. Біологи, яких цікавлять хромосоми або нервові клітини, вивчають тварин на кшталт плодових мушок та кальмарів, а не благородних орлів та левів. Фізиків, які вивчають елементарні частинки, іноді звинувачують у снобістському та дорогому занятті явищами, що потребують найвищої з доступних енергій, але ж лише за допомогою високих енергій ми можемо створити та вивчити гіпотетичні частинки високої маси, як-от частинки темної матерії, з якої, як говорять нам астрономи, складається п’ять шостих матерії Всесвіту. У будь-якому разі ми приділяємо багато уваги явищам, пов’язаним із низькими енергіями, як-от визначення маси нейтрино, що становить приблизно одну мільйонну від маси електрона.
Говорячи про упередженість досократиків, я не маю на увазі, що апріорним міркуванням немає місця в науці. Сьогодні, наприклад, ми сподіваємося виявити, що наші найосновніші фізичні закони відповідають принципам симетрії, які стверджують, що фізичні закони не змінюються зі зміною нашого погляду певним визначеним чином. Так само, як принцип незмінності Парменіда, деякі з цих принципів симетрії не одразу помітні у фізичних явищах – побутує думка, що їх спонтанно порушують. Тобто рівняння наших теорій мають певну простоту, наприклад, розцінюючи певні види частинок однаково, але ця простота не поширюється на розв’язання рівнянь, що управляють фактичними явищами. Утім, на відміну від схильності Парменіда до незмінності, апріорне припущення на користь принципів симетрії постає з багаторічного досвіду пошуку фізичних принципів, що описують реальний світ, а існування порушених та непорушених симетрій доведене експериментами, що підтверджують їхні наслідки. Вони не передбачають таких оцінних суджень, які ми застосовуємо до людських стосунків.
З появою Сократа наприкінці V століття до н. е., а також Платона десь так сорок років по тому основною ареною давньогрецького інтелектуального життя стали Афіни – одне з небагатьох іонійських міст на материковій частині Давньої Греції. Майже все, що ми знаємо про Сократа, походить із його образу в діалогах Платона, а також з образу комічного персонажа у п’єсі Арістофана «Хмари». Сократ, схоже, не виклав жодних своїх ідей у письмових творах, але, наскільки ми можемо про це судити, він не дуже цікавився природничими науками. У діалозі Платона «Федон» Сократ згадує, як він був розчарований, прочитавши твір Анаксагора (більше про якого в розділі 7), бо той описав Землю, Сонце, Місяць та зорі суто фізичними термінами безвідносно до того, що з них найкраще12.
На відміну від свого героя Сократа, Платон був афінським аристократом. Він був першим давньогрецьким філософом, багато робіт якого доволі непогано збереглися. Як і Сократ, Платон більше цікавився людськими стосунками, ніж природою матерії. Він сподівався зробити політичну кар’єру, завдяки якій міг би втілити свої утопічні та антидемократичні ідеї. У 367 році до н. е. Платон прийняв запрошення Діонісія II приїхати до Сиракуз і допомогти реформувати тамтешній уряд, але, на щастя для мешканців міста, з того проекту реформ нічого не вдалося.