Прозора поверхня стола спалахнула зеленкуватим світлом, потім потемнішала. На темному тлі посередині засяяв жовтий диск. Навколо диска з’явилися блискучі кульки, які поволі рухалися.
Тригуб скрикнув. Потім глухо промовив:
— Це ж наша система…
Старий показав на кульку, третю від центра, навколо якої оберталась ще одна — менша. Це були Земля і Місяць. Валя ствердно кивнув головою:
— Так! Ми прилетіли звідти!..
І знову все зникло. Стіни засяяли м’яким промінням.
Старий про щось порадився з своїми товаришами. Потім вийняв з шафи два прилади, подібні до шоломів древніх рицарів. Один шолом надів на голову Старий, другий подали Валерію. Він покрутив його в руках.
— Доведеться одягнути, — усміхнувся Тригуб. — Подивимось, що з того вийде!..
І одягнув шолом. Він м’яко охопив голову Валерія… На очі впав темний екран. В ушах м’яко задзижчало. Валерія охопило почуття чарівної невагомості. А з дивного незримого світу, з повної тьми неслися стрункими рядами чіткі образи і шикувалися в свідомості послідовними рядами. Що це?..
Через мить Тригуб збагнув, що йому передаються зорові зображення думок, які виникали в голові співбесідника, з допомогою цього шолома. Образи ставали все яснішими, з’єднувалися в комбінаціях, які породжували зв’язані залізною логікою думки… І Валерій все зрозумів…
Старий передав:
— В недалекій сусідній системі наша планета оберталася навколо центральної зірки. Існуючи мільярди років, ми добилися величезних успіхів у вивченні таємниць світу, створили справедливе суспільство для всіх жителів…
— Але поволі почало погасати центральне світило. Вимирали тварини, зникали рослини… Ми поступово перейшли під землю, на протязі мільйонів років створили грандіозну сітку підземних міст і оранжерей. Та таким життям ми не могли бути задоволеними…
— Кілька десятків років тому рада Вчених вирішила перетворити планету в космольот ї перелетіти, користуючись могутнім розпадом матерії, до вашої системи! Ми вивчили, що найпридатнішим місцем у вас є орбіта вашої планети, і вирішили запустити свою планету по цій же орбіті, тільки з іншого боку центрального світила… Це надзвичайно тяжке завдання, але ми його виконаємо!..
— Ми хочемо знати лише одне — чи згодиться населення вашої планети, щоб ми увійшли у вашу систему!..
Рій образів зник. Старий напевне ждав відповіді.
Тригуб сконцентрував думку і згадав події останніх днів. Вони пролітали в його голові, мов осіннє листя. Та, очевидно, Старий все розумів, бо він залишався спокійним і непорушним…
Раптом Валя розгублено зупинив потік думок… Він згадав, що в світовому просторі з божевільною швидкістю мчить назустріч цій планеті космічний крейсер з страшним зарядом, який мусив розбити на шматки небесного гостя Але ж тепер в цьому немає потреби! Треба негайно телеграфувати на Землю!
Тригуб схопив Старого за руку, на хвилину зосередився, сконцентрував свої думки і викликав у свідомості картину:
…В темному просторі пливе планета… Назустріч їй — ракета… Вони зустрічаються, вибух… І планета розлітається на безліч осколків…
Старий через хвилю зрозумів, що загрожує їхній планеті! Він передав таке:
— Ваш план був би правильним, якби наша планета летіла наосліп! Заспокойте Землю і скажіть, що ніякої небезпеки нема! Ми летимо як брати!..
Валерій зняв шолом. Старий перемовлявся з товаришами, очевидно, розповідаючи про те, що взнав…
Тригуб хутко одягнув скафандр. Його вивели на саморушійну дорогу. Старий і ще один з господарів теж одягнули щось подібне до скафандрів з балонами для дихання. Стрічка дороги здригнулася під ногами, попливла… Вона зупинилася тоді, коли Валерій і два господарі опинилися в шлюзі. Шлюз закрився… Стало темно. Над головою відкрився отвір, і майданчик, на якому вони стояли, миттю піднявся нагору, туди, де Тригуб опускався в підземелля раніше. Сяяло вдалині холодне Сонце; на темному обрії, на тлі зірок вирізьблювався силует зорельота.
Всі троє хутко рушили вниз. Через кілька хвилин вони були біля корабля і піднялися по східцях до люка Господарі планети з незвичайною цікавістю і повагою розглядали велетенський апарат. Вони по своїй історії знали, якої мужності і сміливості потрібно, щоб летіти в світовий простір — геть від рідної планети…
Валерій натиснув автоматичний замок. Двері не відчинялися. Що трапилося? Де Вікторія? Чому герметично зачинений люк?..