— Ми повернемось сюди, Вікторіє, в цей дивний казковий світ! Ми ближче познайомимося з цими мужніми істотами — нашими братами по духу…У них є багато такого, що нам треба буде вивчити і запозичити!..
Вікторія подивилася в ілюмінатор на тьмяну рівнину, на далекий вогник Сонця і знову підняла погляд вгору.
— Валья, — м’яко, як при першій зустрічі, промовила вона, — все закінчилось добре, чи майже добре, як в романах з хорошим кінцем! Земля — в безпеці, наші брати тут — на цій планеті — безумовно, зроблять своє діло… Значить, все гаразд! Ніхто нічого не забув? Як ви гадаєте?..
Валерій здивовано подивився на лице Вікторії: в її очах блискали іскорки сміху.
— То як же, Валья? — повторила вона. На щоках з’явилася лукава ямка. Валерій подивився на цю ямку і засміявся.
— Все зрозумів, Вікторія! Віта… — ніжні, додав він. — Ми забули…
— Ну… — червоніючи, прошепотіла Вікторія.
— Ми забули… поцілуватися… Так?..
Вікторія мовчки стала навшпиньки, обвилася худенькими руками навколо шиї Валерія. Він схопив її в сильні обійми, підняв, як пір’їнку, і завмер в гарячому поцілунку…
…А через півгодини розумні істоти — господарі планети — бачили, як величезна зелена тінь метнулася по чорній рівнині і гігантський зорельот людей Землі у вихорі вогню відлетів у фіолетове небо в напрямі до Сонця…
…Земля заспокоїлася. Відбулося кілька надзвичайних засідань Всесвітньої Академії з приводу незвичайної космічної події. Валерій Тригуб і Вікторія Деніс виступили на засіданні і розповіли про нову планету і високу культуру тамошніх розумних істот…
На протязі року вчені всього світу слідкували в потужні телескопи, як нова планета по довгій спіралі входила в площину обертання планет, сповільнюючи політ до нормальної швидкості, з якою Земля оберталася навколо Сонця.
Згодом нову планету люди Землі бачили неозброєним оком Вона ставала все яскравішою, сяяла в небі майже так ясно, як Венера, а потім наблизилася до Сонця і зникла за центральним світилом..
Це прийшла мить торжества Розуму. По орбіті Землі з другого боку оберталася навколо Сонця нова планета — сестра Землі. Потужні прилади відновлювали атмосферу планети, вироблюючи кисень і азот в реакціях неймовірних масштабів… Незабаром над планетою засиніло небо, на поверхню з підземних заповідників були випущені тварини; знову на широких просторах планети були посаджені ліси і посіяні трави. Поля, які довгі століття пустували в холоді міжзоряного простору, тепер давали перший урожай під життєдайними променями Сонця.
Діти, що народилися в підземеллях, в захваті простягали руки до Сонця, жадібно дивлячись на небачене явище… Та навіть дорослі, що пам’ятали своє тьмяне червоне світило, яке не давало ні світла, ні тепла, відчувши животворне тепло Сонця, були щасливими. Вони знали, що тепер довгі мільярди років можна жити і спокійно працювати. Крім того, блукаючи в міжзоряних просторах, розумні істоти знайшли подібних до себе — людей Землі.
Струмки Розуму зливались в потужну ріку, яка, безперечно, вела в океан Безкінечності.
Починався новий період існування розумних істот в системі Сонця. З Землі на нову планету вилітали кораблі з інженерами і вченими, які бажали ознайомитися з високою культурою своїх космічних братів.
ОПОВІДАННЯ
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДВІЙНИК
І
— Шеф! Одержано нове повідомлення…
— Давайте сюди!
Шеф таємної поліції Габер підсунув до себе кілька журналів, якісь листки і хутко почав розглядати їх.
Агент 23 — японець Осіма — з подивом бачив, як завжди спокійне і врівноважене обличчя шефа починає покриватися червоними плямами. Вилиці заходили під жовтою шкірою — це було ознакою великої злості або незвичайного хвилювання.
Нарешті, Габер підняв лице. Кілька секунд— і ніхто б уже не зміг подумати, що цей чоловік так сильно хвилювався. Шеф опанував себе і зовсім спокійно сказав:
— Все ясно! Сумнівів нема! Державна зрада…
— Я згоден з вами, — відповів агент.
— Закриту машину!