А проте й тоді не пролунали чіткі й зрозумілі слова, ми їх не потребували. Єдине, що для нас важило, — це щастя зберігати Гленду в собі, а щоб досягти цього щастя вимагалася досконалість. Похибки, вади зробилися раптом нестерпними; ми не могли погодитися з тим, що «Ніколи невідомо чому» завершується саме так або що в «Сніговому полум’ї» є огидний епізод гри в покер (Гленда не брала участі в ньому, але він однаково якимось чином бруднив її, мов блювота, — цей жест Нансі Філіпс і неприпустима поява розкаяного сина). Як траплялося майже завжди, Ірасусті випало дати чітке визначення місії, що на нас чекала, і того вечора ми розійшлися по домівках, начеб пригнічені відповідальністю, яку щойно взяли на себе, і водночас прозираючи щастя безхмарного майбутнього, коли ніякі недоладності й зради не потьмарюватимуть образу Гленди.
Наш кістяк інстинктивно зімкнув ряди: мета не залишала місця для примарного плюралізму. Ірасуста розповів про лабораторію лише тоді, коли її було вже обладнано в одному з особняків у Ресіфе де Лобос [9]. Ми порівну розподілили обов’язки серед тих, хто повинні були зібрати за можливістю всі копії «Мінливих повернень» — ми зупинили свій вибір на цій стрічці, бо вона мала порівняно небагато вад. Нікому не спало на думку порушити питання про гроші, Ірасуста був компаньйоном Говарда Х’юза [10] з видобутку олова в копальнях Пічинчи [11] — завдяки цьому надзвичайно простому механізмові ми одержали необхідну владу, літаки, спільників і винагороду. Ми не мали навіть власного офісу, комп’ютер компанії «Хейгар Лосс» запрограмував завдання й етапи їхнього виконання. За два місяці після тих слів Діани Ріверо лабораторія вже була в змозі замінити в «Мінливих поверненнях» невдалий епізод із птахами на інший, що повертав Гленді чудовий ритм і смислову точність її акторської гри. Фільм вийшов уже кілька років тому, і його повторний показ на світових кіноекранах не викликав жодного подиву: пам’ять жартує з людьми і змушує їх повірити в свої метаморфози та варіації; мабуть, сама Гленда не завважила б підміни, зате б відзначила — адже це відзначили всі ми — справжнє диво досконалої відповідності побаченого й очищеного від нашарувань спомину, що повністю збігався з ідеалом.
Місія виконувалася безперестанно; щойно упевнившись в ефективності лабораторії, ми негайно викупили копії «Снігового полум’я» та «Призми»; решта фільмів були піддані обробці точно в строки, визначені персоналом «Хейгара Лосса» та лабораторії. У нас виникли проблеми з «Вишуканими манерами», оскільки нафтові магнати з еміратів зберігали копії задля особистої втіхи, тож довелося вдатися до неймовірних хитрощів і зусиль, аби їх викрасти (називатимемо речі своїми іменами) й непомітно для власників замінити на інші. Лабораторія працювала на такому високому рівні, який спершу здавався нам недосяжним, хоча ми й не наважувалися прохопитися про це Ірасусті; хоч як це дивно, найбільше сумніви брали Діану, але коли Ірасуста показав нам «Ніколи невідомо чому», ми побачили справжній фінал, побачили, що Гленда — замість повернутися в дім Романо — спрямувала автівку до стрімчака й вразила нас своїм розкішним і таким необхідним падінням у вир, і зрозуміли, що досконалість можлива й у цьому світі, й відтак Гленда залишатиметься завжди досконалою, завжди досконалою для нас.
Найважче, звичайно, було визначатися з переінакшеннями, з тим, що слід було вирізати, зі змінами в монтажі та ритмі фільму; ми по-різному сприймали Гленду, і через це виникали серйозні суперечки, залагодити які вдавалося лише після ретельного аналізу, а в деяких випадках справу вирішувала думка більшості нашого кістяка. І хоча деякі з нас, переможені, дивилися нову кіноверсію з прикрістю, бо вона не зовсім відповідала їхній мрії, гадаю, наша робота нікого не розчаровувала; ми дуже любили Гленду, тож результати завжди були виправдані й часто перевершували задум. Причин непокоїтися, зрештою, було небагато: лист читача в усюдисущій «Таймс», який висловлював подив стосовно трьох епізодів у «Сніговому полум’ї», що, наскільки він пам’ятав, мали відбуватися в іншій послідовності; а ще стаття оглядача в «Опіньйон», котрий протестував проти нібито видалення одного епізоду в «Призмі» з причини, як він уважав, бюрократичного лицемірства. В усіх випадках уживалися термінові заходи з тим, щоб уникнути можливих наслідків; це було неважко, люди легковажні, вони схильні забувати або приймати чи шукати щось нове: світ кіно мінливий, як і історичні реалії, незмінними залишаємося тільки ми — ті, хто дуже люблять Гленду.