Коли коні ударили жваво копитами землю та серед рівного тупоту повіз котився дорогою і підносився та гойдався, ніби той лебідь на озері, по цілім єстві Степанії розлилося якесь розкішне, їй уже давно не знане, тільки у снах вимріяне почуття, яке не говорило, а кричало до її душі: «Я так їхала би з ним і на край світу!..»
Від першого погляду вона закохалася в Івана, і його цілунок, який він віддав їй при заручинах з мавкою, котився жаром з її уст по всьому тілі і справляв їй невимовні радощі та одночасно пік і спалював її до дна душі. Вона хотіла клякнути перед Іваном і визнати йому все: яка вона нещасна з своїм чоловіком, як вона днями і ночами все тужить і тужить бодай за окрушикою кохання і зрозуміння, як у безсонних ночах подушки зливала сльозами несповнених надій і невтишимої туги за кохання, як у своїм житті ще не найшла ні одного мужчини, який би відчув її горе й самоту та її зрозумів би.
«Іване, ти чудовий хлопче, — так думала вона, — як ти мене сьогодні не зрозумієш, то я зроблю кінець моєму любовному сирітству та нещасному життю».
Але вона була певна, що такою сповіддю вона себе лиш осмішить перед Іваном і його відстрашить. Адже він щойно після заручин, а вона його майбутня тітка. Треба вжити інших засобів, щоб Іван міг її зрозуміти. Вона бачила своє положення супроти Івана і думала, що тільки якимись незвичайними жіночими хитрощами зможе підійти до мети, про яку Іван і поняття не має. І якраз з причини тих великих труднощів Степанія рішила всіма силами змагати до того, щоб Іван належав лиш до неї. Їй була байдужа доля сестрінки, старої графині, Івана і її власна. Вона стала тепер огнем, котрий хотів примусити яким-небудь чином Івана бути для нього оливою.
Степанія взяла Івана за руку і тремтючим од зворушення голосом заговорила:
— Вибач, Іване… можна до вас говорити «ти»?..
— Прошу дуже, адже ви, пані, моя тітка, — усміхнувся Іван.
— Так, Іванчику… хоча сказати… правда, я замолода тобі на тітку… Як гадаєш, скільки мені літ?..
Іван глянув на її обличчя, освітлене місяцем і відповів так, аби через прибільшення бодай одного року не образити жінки:
— Я думаю… вам тепер двадцять три роки…
— Одним роком помилився, — закликала Степанія з кокетливою вдячністю за те, що Іван уважає її такою молодою.
Іван, який припускав, що їй найменше тридцять п'ять літ, запитав з непомітною іронією:
— Отже, двадцять чотири роки, так?..
Коли Степанія притакнула, Іван подумав:
«Яка вона правдомовна у своїй неправдомовності!..»
— А скільки тобі, любий Іване?..
— Мені теж двадцять чотири.
— Ах, то ми однолітки! — кликнула захоплено Степанія й додала з святочною таємністю: — Знаєш, Іване, це має велике й рішуче значення…
— Яке? — дивувався Іван.
— Ми можемо закохатися одно в одному… — вимовила пані Гаєвичева, сміючись і важко дихаючи одночасно.
Іван на то спокійно і тактовно:
— Значить, я вас, пані, вже люблю, як свою тітку, а пані мене любитимуть, як свояка.
— Любий мій Іване, якби я тебе кохала… не як свояка… лиш як мужчину?..
— Так не можна, прошу пані.
Степанія закликала, немов ломила всякі перепони на своїй дорозі:
— Хто мені заборонить кохати когось так, як мені серце велить?..
Коли Іван мовчав, Степанія спитала:
— Іванчику… що ти зробив би, якби на дорозі твойого життя станула ще краща, ще миліша і ще багатша жінка, ніж моя сестрінка Галя?..
— Прошу пані, у моїй любові до Галі та її до мене багатство не має найменшого значення.
— Розумію, розумію, так воно справді! Так не забувай, Іване, що з любов'ю так річ мається: багатство для кохання — так, як паливо для печі. Холод руйнує здоров'я, убогість — кохання. Але не в тім діло. Відповідь же мені на моє питання з виключенням точки про багатство…
— Неможливо, прошу пані, щоб на дорозі мойого життя станула краща і миліша дівчина від Галі…
— Чому неможливо, Іване?..
— Тому, прошу пані, що кращої й любішої дівчини від Галі немає на світі.
— Кожний наречений уважає свою наречену найкращою й найліпшою на світі. Це лиш хвилеве засліплення, Іване.
Іван одчинив широко очі й запитав:
— Що значить «хвилеве засліплення»?..
— Іване, і в найпалкішому коханні все прийде отверезіння. Так само буде і з тобою. Тоді ти побачиш, що поза твоїм ідеалом, яким для тебе є Галя, ходять по землі жіночі єства, що визначаються ще ціннішими прикметами…