Джойс був високий, надзвичайно стрункий як на свої п'ятдесят років.
Вітання, яким він зустрів Девітта — «Хай всемогутній господь боронить і тебе!» — прозвучало досить погрозливо.
— Слава Всевишньому, — покірливо відповів Девітт.
Він сказав, що хоче купити гаманець, і Джойс одразу облишив манери проповідника і досить діловито повів мову про ціну та якість товару.
Девітт вибрав собі гаманець, заплатив, не торгуючись, названу ціну і ніби мимохідь поцікавився, чи Джойс часом не родич Енн Скрогг. Майстер сумовито кивнув головою і в свою чергу спитав, чи Девітт, бува, не той пан, що першим довідався про передчасну смерть дівчини. Питання було суто риторичне, бо Джойс, певно, як і все містечко, давно вже знав про Девітта й про все, що сталось у готелі.
— Я завжди казав: де не визнають бога, там оселяється сатана! Це проклятий дім! Прокляття лежить на ньому з давніх-давен.
Девітт почав розпитувати про готель, натякнувши, що писатиме до газети, яка добре оплачує цікаву інформацію.
Джойс відразу поцікавився:
— Скільки, кажете, платять?
— Фунт, коли інформація чогось варта.
— Хіба ви не знаєте, що Енн — земля їй пером! — моя племінниця, а місіс Скрогг моя сестра?!
— Для нашої газети це вельми важливо.
Джойс пустив Девітта за прилавок і відчинив двері, що вели в глиб приміщення.
Вони ввійшли до великої кімнати. Тут стояв різальний стіл, швейна машина і прес, купою лежала шкіра.
Погляд Девітта зупинився на образі Ісуса над швейною машиною. Джойс удав, ніби молиться, відтак гарячково заговорив:
— Він був язичник і вмер як язичник! Знаєте, де він тепер? Там! — майстер показав на підлогу. — У найглибшій з усіх печер! Має тепер по заслугах. Він не вірив у бога, зраджував дружину, шукав тільки втіхи та насолоди. Але тепер… Господи, будь до нього милостивий! Якби він додержав свого слова, я б молився на нього, а так — нема йому прощення! Адже він обіцяв відписати майно церкві й цим очиститись од гріха! Та це було звичайнісіньке лицемірство. І за це йому кара, справедлива кара!
Майстер Джойс втягнув носом повітря, його кощаве обличчя переможно світилося.
— Кому ж він одписав свої гроші?
— Уявіть собі, моя сестра, котра заслужила все, одержить лише половину.
— А другу половину?
– Її він одписав трьом своїм дочкам. Та це ще не все. Я чув, ніби він сховав десь останній заповіт, за яким доньки успадковують всі гроші. Але всемогутній бог — це ви обов'язково підкресліть у своїй газеті — цього не дозволить. Сказано: жодна пилинка не падає без його волі, і то була господня воля, що найстарша з цих трьох шлюх опинилася в зашморгу. Пробувала покінчити іншим способом — не вдавалося. Цього разу вийшло!
Девітт, який удавав, ніби все ретельно занотовував, перестав писати.
— Вона й раніше намагалася заподіяти собі смерть?
— Відколи Енн захворіла на виразки, — а це теж не випадково, — вона двічі пробувала отруїтися.
«Так он звідки лист! — подумав Девітт. — Енн могла написати його перед однією з таких спроб. А хтось потім забрав листа, щоб скористатися ним при нагоді».
— Якби гроші дісталися моїй сестрі, так далеко не зайшло б. Сестра — благочестива душа, віддана церкві. Натерпілася бідолаха… — Джойс схопив зі столу ніж і пальцем випробував його гостроту.
Отже, місіс Скрогг, очевидно, хотіла оскаржити заповіт. Вона ненавиділа дочок, батькових улюблениць…
У блискучому склі образа на стіні Девітт побачив Джойсові очі й прочитав у них не фанатизм, а щось зовсім інше. Погляд Джойса був пронизливий, хитрий — погляд людини, яка ретельно замасковує свою справжню сутність. І ще щось неясне, невловне. Девітт заплющив очі, спробував зосередитись.
Гострий ніж у Джойсовій руці! А на шкурах, наготовлених для нових виробів, у різних місцях видніли численні проколи. Але ж тварині не встромляють ножа куди попало — у живіт, спину, в боки, не псують шкуру! Хто ж це робить? Невже оцей святенник?
Девітт підвівся, вийняв з гаманця фунтову банкноту і поклав на стіл перед Джойсом.
— Ви розповіли багато цікавого, дякую. А вироби у вас чудові! Мені якраз потрібна дорожня сумка.
— Зробимо все, що побажаєте. Дешево і високої якості. Не те, що в місті, де бракороби правлять великі гроші за свою халтуру.