Выбрать главу

Девітт похитав головою:

— Але в куточку, де люди сподіваються знайти тишу і спокій, не повинно бути постійних убивств. Інакше слава Кілдара згасне, перш ніж закладуть її підвалини.

— Прекрасно сформульовано! — мовив О'Брайн.

— Тоді я дозволю собі сформулювати ще одне запитання, — сказав Девітт. — Що, коли вбивця, котрий все ще вільно розгулює у вашому високоповажаному Кілдарі серед високоповажаних його мешканців, не спиниться на другій дочці високоповажаного Скрогга, і вам доведеться замовляти лід для третьої, Гайлен?

— Теж прекрасно сказано! — похвалив О'Брайн. — Без перебільшення — ви неабиякий конкурент нашому поетові Еррісу. Водночас визнаю доречність вашого запитання. Припустимо, вбивця гуляє на волі. Припустимо далі, якісь причини спонукають його загнати в могилу всіх трьох дочок Скрогга. Та коли це навіть і так, не варто сушити собі голову. Бо Гайлен, яку він тепер мав би переслідувати, живе не в Кілдарі, а в Дубліні, вона хоче там учитись. Раніш вона не могла цього зробити, бо стара хотіла бачити коло себе улюблену дочку. Які сварки зчинялися через це! Тепер дівчина віддалася честолюбному намірові — стати доктором філософії…

Прихід сержанта Албіна перервав розмову. Сержант подав О'Брайнові телеграму, і пухке обличчя того скам'яніло.

Телеграму було адресовано Лайн. Гайлен повідомляла сестру, що вона глибоко вражена смертю Енн і завтра вранці приїздить у Кілдар.

— Все докорінно міняється! — О'Брайн почухав потилицю.

Девітт скоса стежив за ним. Він був певен, що ця дивакувата поведінка інспектора всього-навсього майстерна гра. Невже він знає злочинця і боїться, що той може розправитися з ним? Чи він занепокоєний, що розкриється якийсь вчинок з його минулого?

Девітт знав надто добре: твердження, що нібито поліція рано чи пізно, але неодмінно знайде злочинця, — звичайнісінька легенда, поширювана самою поліцією заради зміцнення свого авторитету. Насправді ж в Ірландії добра чверть карних злочинців гуляє на волі. Нерозкритим лишилося б і вбивство двох сестер, якби він, Девітт, не натрапив, нарешті, на слід, який надав його розшукам певного напрямку.

— Отже, — мовив О'Брайн, — завтра матимемо важкий день. Тому пропоную не марнувати сил. Ай-яй-яй! Оце світ! Оце життя! Та ми все-таки спіймаємо цього негідника.

Коли Девітт і Ерріс підіймалися до своїх кімнат, останній сказав, гикаючи:

— Що за тип цей О'Брайн? Хотів би я проникнути в його думки. На Гайлен чекаю з цікавістю. Коли жінка хоче стати доктором філософії, то це сам чорт осідлав її.

І присолив цей дотеп ще непристойнішим виразом.

Наступного ранку Девітт побачив перед собою молоду жінку, в якій одразу впізнав Гайлен. Бліде обличчя з широко поставленими сіро-зеленими очима, руде волосся. Повіки ледь почервоніли — певно, вона плакала.

Девітт не знав, як поводитися з нею. За кавою вони обмінялися лише кількома фразами. Коли Гайлен закурила сигарету, Девітт глянув на стіну позад неї, де висіла рекламна картинка. На ній був зображений молодик, що курив з насолодою, а внизу підпис: «Стрункий, гожий пан курить лише Боффін-тютюн». Девітт зняв її і повернувся до столу. Під здивованим поглядом Гайлен він витяг з кишені ножика і розрізав картинку на багато маленьких чотирикутників. На кожному з них він написав поняття або імена, які спали йому на думку, коли він обмірковував кілдарську трагедію. Потім струсив ці клапті в попільничку і перемішав їх. Після цього витягнув і порозкладав на столі, наче карти під час гри у «дев'ятку». Майже годину бавився цим, весь час розкладаючи по-новому, і раптом знайшов разючі комбінації. В другому ряду лежали поруч вісім карток, на яких стояли слова: «мати», «двері», «мародери», «ліхтар», «артисти», «замок», «Лайн», «іржа».

Схвильований, ніби він уже тримав у руках ключ до розгадки, Девітт зовсім забув про присутність Гайлен і аж здригнувся від несподіванки, коли відчув за плечима її подих.

— Що ви робите?

Девітт обернувся, не підводячись.

— Хочете відповісти мені на кілька запитань?

— Охоче, — сказала вона серйозно. — Будь ласка, питайте.

— Скільки років цьому готелеві?

— Щонайменше п'ятсот. У нашому краєзнавчому музеї є документи, які засвідчують це.