Выбрать главу

— Ви не скажете, чому його спорудили так далеко від центру міста, в глухому закуті?

— Скажу, — Гайлен ставала дедалі уважнішою. — Мої предки були завзяті мародери. Але всі їхні гріхи їм відпущено, бо грабували вони переважно англійські судна, які тут, унизу, розбивались об скелі.

— А тепер відгадайте, що я весь час пробую знайти? — Девітт зібрав картки. — Як саме вбивця проник у дім.

— Розумію, розумію, — схвильовано вигукнула Гайлен. — Ви, либонь, маєте, рацію. Мій старий вчитель, який працював у краєзнавчому музеї, говорив, що чув від людей про підземний хід від прибережних скель у будинок. Здобич з розбитих кораблів через нього…

— Ходімо! — Девітт схопився і швидко вискочив у маленький коридор поруч з кухнею. В кінці його виднілися оббиті залізними штабами двері, заіржавілий замок і засув, які він уже оглядав.

— Цими дверима, скільки я пригадую, ніколи не користувалися, — зауважила Гайлен розчаровано. — Та воно й видно: цій іржі вже, мабуть, не одне десятиліття.

Девітт ще раз перевірив засув, замок, шарніри, але й тепер не знайшов нічого підозрілого. Знесилено опустив кишеньковий ліхтарик. І раптом згадав про листівку, де старий готель був знятий з боку моря. Побіг до своєї кімнати, розшукав її. Стіна будинку на листівці мала четверо вікон, широкий надбудований димар. А дверного прорізу не було.

Він знов вибіг у коридор, знов освітив засув. І тихо свиснув. Засув, близько двох дюймів завширшки і три чверті дюйма завтовшки, був точно на скобі перепиляний тонкою ножівкою. Так само й язичок замка. Отже, вони не становили ніякої перешкоди для того, хто хотів одчинити двері. То чому ж, незважаючи на це, двері не відчинялися? Девітт швидко виявив причину: внизу на дверях між двома брусами була шпарка, в яку вмонтовано непомітно французький замок. Девітт знову побіг нагору і повернувся з сталевою дротиною. Проте тільки через півгодини він одімкнув замок.

— Тепер можна відчиняти двері, — звернувся до Гайлен, яка весь час мовчки стежила за ним. Вона простягла руку і штовхнула двері. Вони безшумно відчинилися! Вбивця все продумав — шарніри були свіжозмащені.

За дверима був лаз, невидимий ззовні, бо він зливався із суміжною шахтою димаря. Залізні скоби для спуску і підйому вмуровано в стінки. Девітт вирішив піднятися нагору і досить швидко опинився в темному приміщенні. Промені ліхтарика вихопили з пітьми спершу купу лахміття, потім розбитий ящик, недогарок свічки і багато спалених сірників. Отже, тут хтось ховався. Міцно тримаючись за скоби, Девітт спустився на дно шахти. Гайлен ішла за ним. В підземеллі було вогко, тхнуло цвіллю. Попереду пробивалося бліде світло.

Коли хід лишився позаду, — він був такий низький, що вперед можна було просуватися тільки пригинцем, — Девітт і Гайлен раптом побачили перед собою кам'янистий морський берег. Які трагедії розігрувалися тут у штормові ночі, коли судна розбивались об прибережні скелі, а сухопутні пірати вбивали моряків, яким щастило допливти до берега?! Через хід стягували вони награбоване в маленьку печеру-схованку, а згодом реалізували свою здобич.

Відтоді минули століття. Прибій, як і раніш, гримів об скелі, в тумані пронизливо квилили чайки, час од часу опускаючись на мокре каміння. Але на все це Девітт не звертав більше уваги. Він перенісся думками в минуле й ніби став свідком далеких подій.

Либонь, щось подібне переживала і Гайлен. Після довгого мовчання вона сказала:

— В цій невеличкій бухті, — вона описала рукою півколо, — знайшли собі могилу більше людей, ніж на кілдарському цвинтарі. Страшно уявити, що наші предки були здатні на таке!

— Відтоді спливли століття, — сказав Девітт. — А той, хто вбив обох ваших сестер, живе серед нас.

Через потайний хід вони повернулися в будинок. У вітальні Гайлен підійшла до столу, де лежали картки з написаними Девіттом словами, і стиха прочитала:

— Мати, двері, мародери, ліхтар, артисти, замок, Лайн, іржа.

Девітт подзвонив Клаггу і мовчки вислухав його інформацію. А потім пішов до Фіннігена.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Монастир августинців між Кілдаром і Чезвіком був закритий ще перед першою світовою війною. Тепер там містилася пивоварня, продукція якої експортувалася навіть у Південну Африку. Маєток святої Варвари, що стояв поблизу, клином вгризався в землі августинців. Подейкували, що покійний Скрогг придбав його нечесним шляхом. Решта землі довкола пивоварного заводу й досі належала августинцям, вони здавали її в оренду бідним селянам, стягуючи з них третину всіх прибутків.