— Вона спала тут? — Девітт подивився на тахту.
— Ні, коли вона залишається в мене, то завжди спить у кімнаті нагорі, — місіс Девін показала у вікно на бічну башту замку. — Там я обладнала їй кімнатку, з якої вона може милуватися прекрасними краєвидами.
— Отже, Гайлен ночувала у баштовій кімнатці? Ви можете заприсягтися?
Місіс Девін завагалась, потім енергійно кивнула головою.
— Якщо потрібно, я поклянуся на біблії. За всіма законами! Майже до півночі я бачила, що вгорі світилося, і кілька разів промайнула тінь Гайлен за фіранками. Години через дві мене розбудила гроза, і по фіранках, які метлялися, я зрозуміла, що Гайлен не зачинила вікно. Я піднялася нагору. Вона спала, мов убита, не чуючи ні грози, ні мого пиходу.
— Отже, ви ходили нагору зачиняти вікно і бачили, що Гайлен спала? — перепитав Девітт.
— Так. Тож коли ви гадаєте, ніби Гайлен має якесь відношення до вбивства Лайн, ви глибоко помиляєтеся, сер. Гайлен надто розумна, щоб вплутатися в таку справу. Та коли б вона й пішла на це, ви б ніколи не запідозрили її, настільки майстерно все було б зроблено. Вона завжди знала, чого прагнула в житті, завжди. Ось історія, що сталася років два тому. Гайлен познайомилася з багатим земельним маклером Баддоком. Він ходив за нею, мов тінь, хотів розлучитися з дружиною. Але Гайлен сказала коротко і ясно: ні! Вона досить твереза людина, щоб плекати ілюзії і наївно вірити у щасливий шлюб з цим чоловіком. Баддок — не тільки страшний деспот, недовірливий, ревнивий. Він нестямно любить обох своїх дітей. Його доньці сповнилося сімнадцять, і вона ненавиділа Гайлен. На цьому місці, де ви тепер сидите, сиділа моя небога, коли розповідала мені цю історію. Я дивилась на все це досить легковажно і намагалась обгрунтувати доцільність такого шлюбу, більше того — вигідність. Але Гайлен залишилась при своєму «ні». І вона мала рацію! Не минуло й півроку, як Баддок, розгнівавшись, скалічив свою коханку і мало не потрапив до в'язниці.
— Безперечно, ваша небога — розумниця, — погодився Девітт. Він підвівся і підійшов до книжкових полиць. — Отже, ви готові заприсягтися, що ніч на середу Гайлен провела нагорі, у баштовій кімнатці?
— Ясна річ, адже я вже сказала. — В голосі місіс Девін бриніло нетерпіння. — Мені добре відомо, що фальшиві свідчення обертаються багатьма роками в'язниці і що взагалі фальшива клятва — гріх перед богом.
Рішучий тон старої дами, яка загалом викликала симпатію, здався Девіттові трохи запальним. Несподівано він подумав, чи не підготував її хтось до його відвідин. Якщо так, то хто саме? Він уже збирався обернутись і пояснити місіс Девін, в яку халепу втягне вона Гайлен, коли показання її виявляться фальшивими, як погляд його зупинився на корінці однієї з книжок. То був тонкий томик поезій Ерріса. Девітт витягнув його і розгорнув.
Місіс Девін, яка пильно стежила за кожним його рухом, ніби між іншим, сказала:
— Це вірші одного молодого поета. Але я з більшою охотою читаю романи.
Девітт перегорнув кілька сторінок і помітив, що хтось читав поезії з великим хвилюванням. Про це свідчили не лише позначки нігтем біля різних віршів, а й загнуті кутки сторінок. Девітт уже хотів закрити томик, коли зробив ще одне відкриття: між двома останніми сторінками лежав згорнутий удвоє папірець-закладка. Верхній кінчик його був обгорілий. Девітт розгорнув папірець. То був аркуш зі старого календаря, на якому надруковано кольорову репродукцію Ревоккіо «Марія Магдалина, що оплакує Спасителя».
— Знайшли щось цікаве? — спитала місіс Девін. Її крісло знову спинилося.
Девітт сів і поклав розгорнутий томик разом з обгорілою на кінчику репродукцією на стіл.
Вперше місіс Девін не змогла приховати свого занепокоєння. Вона хапливо вставила в мундштук нову сигарету. Девітт підніс їй вогню.
— Якщо ви мене обманюєте, то допускаєте помилку, — сказав спокійно. — Є люди, просто не здатні брехати, бо брехня — то мистецтво, і такі люди, як ви, зовсім не можуть опанувати його. У брехні так само важливо про щось змовчати, як і про щось сказати, і тут ви припустилися першої помилки. Я навіть не питав, чи любите ви поезію і хто автор цього томика. Ви наговорили багато зайвого, і саме це дозволило мені зробити висновок, що ви мені збрехали. Ви любите вірші, й Еррісову поезію читали з особливим хвилюванням. Про це свідчать сліди нігтів на папері і загнуті сторінки. Не перебивайте мене, — спинив він стару даму, яка хотіла щось сказати. — Це велика помилка, — вважати, ніби речі німі. Нерідко вони розповідають про людину більше, ніж може почути її сповідник. Щойно ви казали тоном побожної людини, що ніколи б не дали фальшивої клятви. Але… — він показав на обгорілу репродукцію, — щиро побожна людина ніколи б не використала релігійну картину як закладку чи як папір для запалювання сигарет. Отже, ваша віра і ваші твердження про чесність мало чого варті. Заради Гайлен ви порушите не одну клятву. Це не докір, це вимога! Відтепер ми мусимо розмовляти відверто.