— Хочу відчути страх, — спробував пожартувати Девітт. — Гробар — веселун і ласий на гроші. Йому однаково, яку саме казку ви для нього вигадаєте. На мій знак все повинно бути готово. Але можете витратити на це не більше тридцяти фунтів.
— Тридцять фунтів! — жахнувся Клагг. — За такі гроші ми можемо притягти з дублінського моргу стільки трупів, скільки заманеться. Хіба ми гірші за університет? А він не платить і десяти фунтів.
Девітт підвівся.
— Я зателефоную вам завтра в цей самий час. Щасливо!
— Яке вже там щастя з таким дорученням! Та коли старий осквернитель могил і справді веселий дивак, то буде не так уже й погано, — сказала Ейн. Вона здогадувалася, що між Девіттом і Гайлен щось е. А за Девітта вона ладна була у вогонь і воду.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Другого дня, повернувшись із Дубліна, куди він повинен був навідатись у службових справах, Девітт застав Гайлен мовчазною і пригніченою. Вона лежала в його кімнаті й читала.
Коли він сів біля неї, на його запитання вона спершу відповідала дуже коротко, потім підвелася й гірко промовила:
— Я сама себе ненавиджу. Як я могла закохатися в тебе! Ти підозрюєш мене, ти вважаєш мене впертою, зарозумілою… Ми, жінки, просто дурні, слабкі істоти! Досить нам переспати з чоловіком, і ми ладні обманути самих себе: те, що вчора ми вважали правильним, втрачає своє значення. Я ненавиджу себе, Патріку!
— Мені треба ненадовго відлучитися. — Девітт переодягнувся. — За одну-дві години я повернуся, і ти зустрічатимеш мене, як вірна дружина, з теплими хатніми черевиками та щирою прихильністю. Прошу тебе тільки — не запалюй вогню в каміні. Надворі тепло, і ми задихнемося.
— Але ж минулої ночі тут було досить холодно.
— Коли в будинку знову з'являться майстри? — Девітт повернувся спиною до Гайлен. — Треба в деяких кімнатах обладнати каміни газовим опаленням.
Він почув, як рипнула пружина кушетки. Гайлен підхопилась і боса стала біля нього.
— На що ти натякаєш?
— Натякаю?
— Не обманюй! Навіщо ти обманюєш мене? Ти не просто підозрюєш — ти певен, що я винна. І впадаєш коло мене, тільки щоб вивідати всі мої таємниці, щоб у твоїх обіймах я втратила обережність і розповіла те, чого ти не знаєш. Ти, Патріку, негідник, підлий негідник!
Вона призналася, що мала багато таких зв'язків, як з Фіннігеном, але жоден з них не залишив у її душі глибокого сліду. Вона говорила щиро, Девітт бачив, що це не гра. Але чому такий раптовий спалах хвилювання? Докори сумління? Страх перед в'язницею?
— Один з моїх працівників довідався, що ти розмовляла з майстром, коли він хотів ліквідувати газове освітлення, і що Лайн була проти встановлення в її кімнаті газового каміна. Поясни, що все це означає?
— Абсолютно нічого! — вигукнула вона майже істерично. — Лайн, мати і я говорили, що в найкращих кімнатах треба обладнати каміни, і Лайн сама запропонувала використати для цього стару систему газового освітлення. Та коли склали попередні підрахунки, стало ясно, що все це коштуватиме надто дорого, і ми відмовились.
— Ще хто-небудь знає про це?
— Моя мати, — сказала Гайлен уже спокійніше. — Давай біжи туди, спитай у неї. Мені ти все одно не віриш!
— Ерріс у себе в кімнаті?
— Не знаю. Він мене не цікавить! Я спакую валізу і поїду з Кілдара. Це смердюче гніздо остогидло мені. І ці плітки, і це патякання!
— Можеш пакувати валізу і, коли хочеш, замовити квиток на літак. Але я не думаю, що далеко заїдеш. Уже на аеродромі тебе схоплять і відпровадять до слідчої в'язниці.
Гайлен тихо зойкнула.
— Але ж я нічого не зробила, нічого! За віщо ж до в'язниці. — У її очах застиг переляк. Вона відчувала себе на краю прірви.
— Я їду до твоєї матері, — сказав Девітт. — Там зустріну О'Брайна, тоді все скажу тобі. А ти повинна терпляче чекати тут. Спроба залишити Кілдар розглядатиметься, як втеча, і коли дійде до судового розгляду, твій адвокат буде в незавидному становищі.
Вона опустилася на стілець.
— Якщо справа зайде так далеко, я накладу на себе руки. Мені так страшно, Патріку!
І знову він подумав, що вона не причетна до вбивства, але тут-таки сказав собі, що не повинен піддаватися настроєві хвилини.
— Ти знаєш, що твій батько займався контрабандою героїну? Кажуть, ти допомагала йому і сама стала наркоманкою.
— Патріку! — вона схопилася зі стільця. — Як ти можеш таке говорити! Така мерзенна брехня!
Це звучало непідробно й щиро, і Девітт відмовився від дальших розпитів. До того ж він поспішав.
— Найпізніше о восьмій я буду тут. — Біля дверей він обернувся: — Візьми себе в руки, Гайлен, незабаром усе з'ясується.