Тут йому сяйнула нова думка. Він знав, що місіс Скрогг не подасть йому руки, та, незважаючи на це, підійшов до неї і простягнув руку. Поки, як він і передбачав, стара розглядала його руку, він ногою відхилив дверцята тумбочки. Побачивши там нічну посудину, переконався, що не помилився. Симулюючи зніяковіння, він щось промимрив і вийшов з кімнати. Але, ще не дійшовши до сходів, почув позад себе кроки О'Брайна. Девітт зупинився.
— Ви хитрий, мов диявол, — почав з компліменту О'Брайн. — Тепер ви думаєте, що загадку розв'язано і вже відомо, хто спровадив на той світ обох сестер? Але раджу не поспішати. Те, що ви побачили, є лише побічний доказ. А побічні докази завжди можна витлумачити по-різному. Спроможність місіс Скрогг, яка нібито ледве ворушить пальцями, користуватися нічною посудиною, — ще далеко не доказ того, що вона здатна дістатися Кілдара, прокрастися через підземний хід в будинок і одну із своїх дочок повісити, а другу отруїти газом. Навіть якби стара могла бігати, навряд щоб хтось в Кілдарі не побачив би її й не впізнав. А літати вона не може, це вже напевне.
— Хто його зна, — промовив Девітт і пішов од спантеличеного інспектора.
По дорозі до Кілдара Девітт так заглибився в роздуми, що не помітив, як праве переднє колесо потрапило у вибоїну, і машину так трусонуло, що він мусив мерщій натиснути на гальма. Він вискочив з машини і побачив, що переднє колесо стоїть на ободі. Аж ось коли довелося гірко пошкодувати, що весь час відкладав придбання запасного колеса! Тепер треба було самому латати камеру. Ця кропітка робота ускладнювалася ще й тим, що він забув інструмент для зняття шин і мусив користуватися незручною викруткою. Незабаром і вона зламалася, і якщо спершу, лаючи себе, Девітт все-таки сприймав аварію з гумором, то тепер він серйозно занепокоївся. Темніло, а йому після всього побаченого і почутого в притулку конче треба ще завидна прибути в Кілдар, бо там може статися те, що він мусить попередити.
Уламком викрутки Девітт лише зламав ніготь на пальці, а шини так і не зняв. Єдине, що він міг зробити, це якось відсунути машину вбік, щоб на неї не наскочило інше авто. Проте, незважаючи на всі його зусилля, «ягуар» не зрушив з місця.
З боліт густою завісою підіймався туман, місцевість здавалася вимерлою.
Девітт уже втратив всяку надію, коли раптом вдалині з боку Чезвіка спалахнули вогні фар. Він стояв посеред дороги і вимахував руками, щоб привернути увагу водія. Коли машина наблизилася, Девітт упізнав той самий старий форд, що стояв у гаражі притулку. А за вітровим склом він побачив непорушне воскове обличчя… То була маска, за якою водій сховав своє обличчя. Девітт ледве встиг відскочити вбік: машина звернула праворуч і, мало не зачепивши «ягуара», зникла в долині.
Девітт не мав права гаяти ні хвилини: якщо йому не вдасться вчасно прибути в Кілдар, цієї ночі трагедія дістане своє жахливе завершення. Ввімкнувши стоп-сигнал і підфарники, він покинув машину на дорозі і мерщій подався пішки до Кілдара.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Годинник на церкві святого Томаса вибив чверть на дев'яту, коли Девітт, украй стомлений, дістався готелю.
Гайлен запалила камін у пивному залі і сиділа біля вогню разом з Клаггом та Еррісом. Впадала в око її надзвичайна схвильованість, хоч вона й намагалася приховати її. Ерріс виглядав збудженим, незважаючи на те, що випив небагато.
Лише Клагг був зовні спокійний.
— Ну, що ти дізнався у Чезвіку? — поцікавилася Гайлен.
— По дорозі назад у вас трапилась аварія? — спитав Клагг. — І, мабуть, на чималій віддалі від Кілдара? — Він кивнув самовдоволено. — Так, так, автомобіль — чудова річ, але я завжди кажу своїй дружині, що, маючи таку річ, ніколи не знаєш, як далеко на ній заїдеш. Варто загубитися лиш якомусь одному шурупчику, щоб міцно засісти.
— Ви помічаєте геть усе, — пробурчав Ерріс. — Навіть мертва муха, що лежить між віконними шибками, розповіла б вам, напевне, про власника квартири, який дивиться у це вікно. Якби ви могли робити правильні висновки з усіх спостережень, то стали б найбільшим генієм розшуку. А так ви тільки шпигун, що визбирує порошинки, — грубо закінчив він.