– Стоп! – зупинив він групу і присів роздивитися знахідку. Відбиток був свіжим та чітким – від армійського чобота сорок другого розміру. Можливо, це слід невеликого на зріст Коляна. Тим часом Індіанець обшукав землю поруч.
– Ще сліди! – вигукнув сержант.
Справді, за кілька кроків від маленького сліду був великий, приблизно, сорок шостого розміру, також від армійського чобота.
«Колян був не один,– розмірковував Бандерас.– Хто ще міг бути з ним?»
До яру Індіанець вийшов останнім. Він отримав наказ шукати сліди у східному напрямку та стерегтися мін. Бандерас пішов стежкою на північ, а Говерла на захід. Залишившись сам, Індіанець глянув на годинник: 9:09. Якщо скласти цифри буде вісімнадцять. Індіанець посміхнувся – дев’ятка була його фартовим числом. Навіть народився він вісімнадцятого вересня 1980 року. Удача повинна посміхнутися йому. Занурившись у чагарник, Індіанець угледів раптом зламану гілку, а далі ще одну. Місця зламу ще не встигли потемніти, отже гілки зламали нещодавно. Індіанець зробив ще кілька кроків і побачив на листочку бурі крапельки. Доторкнувшись, відчув на пальцях щось липке. Сумнівів не залишалося: на листочку була свіжа кров. Добре роздивившись, сержант помітив за кілька кроків у кущах прикритий свіжим віттям горбик. З-під віття стирчала чоловіча долоня.
– Знайшов! – вигукнув Індіанець. Бандерас і Говерла миттю підбігли до нього. Прибравши гілки, вони побачили Коляна, що лежав горілиць. На грудях у нього темніла велика пляма закипілої крові. Така ж, як у Костяна й Коваленка.
– Що ж це таке? Адже Ходок під охороною,– здивувався Говерла.
– Може, Моляр не Ходок, командире? – припустив Індіанець.– Його могли підставити.
Але Бандерас залишив і це запитання без відповіді. Він мовчки дивився на десантника, бо тільки той міг знати відповідь. Раптом тіло Коляна пересмикнулося, він захрипів і, роззявивши рота, став хапати повітря, мов риба, що опинилася на суходолі. Бандерас метнувся до нього і приклав руку до сонної артерії.
– Живий! – радісно вигукнув командир.
Ключовий свідок
Купол був дуже сердитий. Він улаштував прочухана своїй роті й розбив пику підлеглому, який здавався занадто розслабленим. Так уже заведено в армії: якщо старший за званням отримав на горіхи, всі нижчі теж неодмінно дістануть свої порції. Майор дав десантникам зрозуміти, що відпочинок завершено, й оголосив наказ комбата перевірити зброю і техніку, щоб підготуватися до можливого бою.
Загарчали мотори бойових машин, які переховували у безпечні місця. Лише в однієї самохідної артилерійської установки «Нона»7 виявилася проблема з управлінням. Купол викликав Бороду, механіка від Бога, майстра на всі руки, і наказав негайно все полагодити. Борода провозився з «Ноною» більше двох годин. Купол стояв поруч із машиною, курив і нервував. Будь-якої миті міг з’явитися з перевіркою Батя, і майор не хотів знову доповідати про якісь проблеми.
– Ну що там, Бородо? – укотре перепитав командир десантників, нахилившись до люка.
За мить із «Нони» виткнулася голова механіка.
– Давай, спробуй! – мовив Борода десантнику-водію, що курив біля машини, а сам виліз із люка. Десантник кинув недопалка і швидко зайняв своє місце. За мить «Нона» завелася без жодних проблем.
– Працює! Молодець, Бородо! – задоволено проказав Купол і поплескав механіка по плечу.
– Прошу! – широко посміхнувшись, відповів Борода і зістрибнув із броні.
Не встиг Купол перевести дух, як помітив, що до плацу швидко наближаються Бандерас, Індіанець та Говерла. Контррозвідники несли у плащ-наметі важкопораненого десантника.
– Що там, Бандерасе?! – гукнув Купол із броні.
– Коляна знайшли! – відповів Бандерас.
Купол, Борода та інші десантники, які перебували неподалік, підбігли до розвідників. Вони хотіли на власні очі побачити побратима, якого шукали від самого ранку.
– Як же так, Коляне! – побивався Борода.– Хто його вбив?
– Він поки живий! Дорогу! – відповів Бандерас.
Десантники розступилися.
– Чого поставали, телепні? Бігом на позиції! – скомандував Купол своїм бійцям, які миттю розбіглися хто куди.
Тим часом у медичному наметі Ірина робила чергову перев’язку Льохі.
– До весілля загоїться,– підбадьорювала його лікарка.
– Дякую! – голос Льохи тремтів.– Завдяки вам, Іро, я вже можу ходити.
– Дякуйте Богові, що в сорочці народилися.
Льоха хотів був продовжити розмову, але до намету занесли непритомного Коляна.
7
«Нона» – артилерійська система калібру 120 мм. Модель 2Б16 містить у собі можливості гармати, гаубиці та міномета.–