Батя спокійно сприйняв мої слова і кивнув на знак згоди.
– Хто ж цей клятий диверсант? – озвучив Батя мої думки.
Я вийшов зі штабного намету. Часу щось змінити було небагато – до відведення табору на нові позиції. І я вирішив знайти Ходока, навіть якщо доведеться потрапити під трибунал за порушення наказу. Досить із мене пісної юшки!
Мореман. Фатальна помилка
Під час обстрілу я охороняв Чорного, упевнений, що стережу небезпечного російського диверсанта Ходока. Мені так кортіло пристрелити кремлівського покидька. Адже через Ходока загинули мирні люди у маршрутці, сержант Музика, прапорщик Коваленко, продавщиця та ще бозна-скільки людей. Але зусиллям волі я стримувався. Бандерас пояснив, що Ходок важливий птах, бо він є незаперечним доказом присутності на території України російських військових вищого рангу. Нехай так, але я непокоївся, щоб цього птаха не обміняли, як це трапляється останнім часом, і Ходок не повернувся назад до рашки. Я глянув у бік Моляра, який сидів мовчки, похиливши голову. Мабуть, мріяв, падлюка, справді, що сепарам удасться його звільнити. Та навіть якби табір справді захопили бойовики, щодо чого я мав великі сумніви, я б усе одно не дав би цій тварюці вижити. Раптом усе затихло.
Невдовзі я почув, що хтось зайшов до шахти. Я автоматично зняв автомат із запобіжника.
– Свої, Моремане! – пролунав голос командира.
Бандерас з’явився з-за рогу.
– Індіанець загинув,– як обухом огрів мене новиною Бандерас,– підірвався на гранаті Ходока.
Я не одразу второпав, що каже командир. Адже Ходок ось тут – сидить за ґратами у кайданках. Яка ще граната Ходока? Що за маячня?
– Чорний не Ходок. Ми помилилися,– пояснив командир, тоді відчинив клітку, підійшов до Моляра дістав із кишені ключі від кайданок і звільнив майорові руки.
– Майоре Моляр, ви вільні,– кинув Бандерас очманілому вевешнику.
– Як же ж так? – здивувавсь я. Усі факти були проти колишнього беркутівця.
– Відставити розмови! – скомандував Бандерас.– Мерщій за мною!
Бандерас вийшов із бліндажа і швидко, майже бігцем, попрямував у бік замаскованої техніки десантників. Я намагався не відставати від командира, адже мені дуже кортіло дізнатися, що ж урешті-решт відбувається. Але був наказ – не розмовляти. І я його дотримувався. Ми швидко досягли перших «Нон» – замаскованих сіткою армійських мінометів.
– Який із них влучив по селу? – запитав Бандерас у десантника, який охороняв техніку.
Десантник мовчки вказав на установку, що стояла, задерши ствол у небо.
– Моремане, перевір систему наведення,– наказав командир, і знову звернувся до десантника.– Хто стріляв? Викликати його сюди негайно!
Доки я перевіряв оптичний приціл, з’явився сержант, який стріляв із «Нони».
– Стріляли чітко відповідно з координатами…– виправдовувався сержант.– По лісу. Не розумію, як снаряд міг полетіти в інший бік!
Конструкцію «Нони» я знав, як свої п’ять пальців. Короткої перевірки вистачило, аби все зрозуміти.
– Командире, тут було пошкоджено систему наведення,– доповів я, вилазячи з люка.
– Ти впевнений?
– Вік мені палубу драїти!
– Сержанте, пригадайте, перед обстрілом хтось, крім вашого екіпажу, оглядав машину? Може, Коцюба?
– Ні… Лише Борода мотор лагодив,– по паузі озвався сержант.
– Борода? – напружився Бандерас.– Він і нам щось лагодив, коли ми заселялися до намету?
– Так точно,– згадав я.– Ремонтував світло.
– Ви перевіряли після нього намет?!
– Ні, а хіба треба було?
Нічого не відповівши, Бандерас швидко рушив до нашого намету. Я знову побіг за ним. Що за дурна манера у командира нічого до пуття не пояснювати? Він з усіма так поводиться, чи тільки зі мною, бо я особисто йому дуже подобаюсь?
Долаючи плац, ми знову натрапили на Моляра. Він пив воду біля колодязя. Бандерас хотів пройти мимо, але вевешник помітив його і перепинив.
– Не хочеш переді мною вибачитись, капітане?
– Ви самі в усьому винні, майоре,– спокійно відповів Бандерас.– Не треба було налаштовувати всіх проти себе. А зараз вибачте, я зайнятий.
Моляр замислився і відійшов убік. Ми швидко пішли далі.
– Дякую, що хоч не до стінки,– почув я позаду іронічний докір беркутівця.
Мені все ще не вірилося, що цей паскудник беркутівець не диверсант. За хвилину ми вже були в наметі. Бандерас почав уважно оглядати плафон лампи.
– Розвідники, мать вашу! – нарешті озвався він, показуючи мені мікроскопічний мікрофон і виймаючи з нього батарейку.– Ходок знав про всі наші плани. Клятий Борода!