– Як ти?
– Я в нормі… Антоне… ти врятував мене!
Я підхопив у вбитого бойовика автомат і протягнув зброю дівчині.
– Стріляти вмієш?
– Так!
– Тоді тримай автомат і не бійся. Я швидко!
Залишивши Женю, стрибнув у глибоке провалля, сподіваючись знайти Ходока по слідах його крові. Пересувався швидко, але обережно. Від Ходока можна було очікувати будь-якої підлоти. Попереду добре знайоме поросле очеретом болото. Я обережно заглибився в очерет, аж раптом почув запах диму і тріскотіння вогню. Ходок підпалив очерет! Але я знав, як хутко обійти болото і наздогнати Ходока, який не мав іншої дороги, як тільки до річки.
Я побачив його: схилившись над водою, диверсант жадібно ковтав воду. Один, максимум два постріли і йому кінець. Але я хотів захопити його живим! Підкравшись до кам’яної брили, стрибнув із неї на Ходока. Хоча він був поранений і втратив багато крові, ворог усе одно мав ще багато сил. Перекинув мене через себе й видобув ніж. А ножем він володів вправно, це я знав. Набравши рукою піску, сипонув Ходоку просто в очі. На якусь мить він засліплений. Скориставшися цим, я вчепився в його руку, намагаючись вибити ніж. Але Ходок вільною рукою обхопив моє горло й почав душити. Я вдарив його ліктем у груди та вивільнився зі смертельного захвату. Але він усе ще тримав ніж. Я зняв із руки ремінь і почав захищатись, блокуючи удари Ходока. Але, відступаючи, зачепився ногою за корч і впав на спину. Ходок вищирився і вже хотів був кинутися на мене, коли це зненацька пролунала автоматна черга. Ходок озирнувся і побачив на брилі Женю, яка наставила на нього автомат.
– Кидай ніж і руки догори, покидьку! – прокричала Женя.
– Не стрілятимеш же ти в людину? – посміхнувся Ходок.
– В людину ні, але ти нелюд!
Женя прицілилася в Ходока, і я відчув, що вона не жартує.
– Не стріляй! Візьмемо його живим! – крикнув я їй.
Але Женя таки вистрілила. Куля поцілила Ходоку в коліно, і він закричав від болю.
– Так добре? – запитала Женя й опустила автомат.
Без права на життя
Бандерасу і Жені вдалося дотягти величезного Ходока до лісової галявини, де Антон перед тим залишив позашляховик комбата, полоненого Манекена з водієм та Моремана. На галявині була гнітюча тиша. Навіть пташки не співали. Антон відчув недобре й одразу насторожився. Разом із Женею поклав Ходока на землю, наказав дівчині тримати диверсанта на прицілі й не зводити з нього очей. Женя навела автомат на Ходока, який дивився на неї з-під лоба і вже не посміхався.
– Моремане! – тихо покликав Бандерас, прислухався, але відповіді не було. Бандерас кинувся до авто й наче вкопаний зупинився біля машини, а тоді присів на траву.
– Я ж тебе попереджав,– промовив Бандерас, закриваючи Мореману очі.
Антон люто глянув на Ходока. Той зрозумів, що Бандерас втратив ще одного бійця, і посміхнувся. Антон підвівся й, підійшовши до диверсанта, підвів його та притулив до дерева.
– Ти програв, Бандерасе,– мовив Ходок.
– Це ми ще побачимо! – не погодився Бандерас.
– Українські карателі порушили перемир’я,– наче анонсуючи важливу подію, почав диверсант.– Визволені ополченцями ДНР жителі села Веселе були по-звірячому розстріляні «Градами».
– Що? Якими «Градами»? Що ти верзеш? – Антон трусонув диверсанта, ударивши об дерево.
– О-о-о, завтра про це розповідатимуть усі російські ЗМІ,– розсміявся Ходок.– А головна симфонія пролунає дуже скоро. Твоїй кар’єрі розвідника – кінець.
Антон дивився на Ходока, як на божевільного. Але розумів, що той не жартує.
– Але, я дам тобі шанс,– Ходок дивився на Антона.– Переходь на наш бік. Матимеш усе: гроші, владу, повагу. Вирішуй.
Із відібраним у Ходока ножем, Антон зайшов йому за спину. Женя мовчки спостерігала за Антоном і внутрішньо виправдовувала його – такі, як Ходок, не мають права на життя. Але те, що сталося далі, її не просто здивувало, а шокувало. Антон одним рухом розрізав мотузку і звільнив Ходоку руки.
– Що ти робиш? – Женя не вірила своїм очам.
Бандерас промовчав і підсів до диверсанта, який навіть не сподівався на таке.
– Я радий, що не помилився в тобі,– Ходок потер затерплі руки.
– Коли буде обстріл? – довірливо, ніби у старого друга, запитав Антон.
– За півгодини,– перевівши дух, відповів Ходок.– Там, із пагорба, чудовий вид, можемо помилуватися разом. А потім відвезеш мене до шпиталю. Я потерплю заради такого видовища!
– Чорта тобі пухлого!
Антон вихопив у Жені автомат і, обернувшись до Ходока, вистрілив. Той охнув і захрипів. На грудях диверсанта з’явилася червона пляма.
– За десантників!
Ще один постріл.