Челядь з цікавістю оточила його. Німець спритно розв'язав сакви, потім, подумавши з хвилину, повернувся до старого і підкликав його до себе.
— Та що ж це?.. Ви самі тільки, — озвався він, — а своїм жінкам навіть подивитись не дозволите? Я вже чоловік немолодий, мене нема чого соромитись і боятися.
Віш трохи завагався, потім дав знак рукою і підійшов до дверей бічної комірчини. Там на сторожі стояла Яга, притримуючи двері, але не допомогли старій ні її погрози, ні залякування; коли господар дозволив, молодиці й дівчата юрмою вбігли в світлицю. Цікавість їх підганяла, а страх стримував, і ледве вони протиснулись вузькими дверима до світлиці, як кинулись тікати. Перша, зустрівшись поглядом з рудим німцем, крикнула й подалася назад; за нею, мов сполохане стадо, побігли інші. Почувся сміх, шепіт, вперемішку з лайкою Яги.
Тим часом Генго, опустившись біля лави на коліна, діставав із саков, крадькома позираючи на двері, все нові й нові речі. Очима він безперервно бігав по хаті, але вдавав, що зайнятий тільки своїм товаром. Не насмілюючись і в той же час прагнучи побачити блискітки, переборюючи страх і цікавість, дівчата, наче вода в озері, то відступали від дверей на середину світлиці, то кидались раптом назад, ніби хотіли знову втекти до комірчини. Німець, який полохав їх своїм швидким поглядом, щораз менше, як здавалось, звертав увагу на те, що діялось позаду нього, і ніби нічого не бачив, нічим не цікавився, окрім свого товару, який розкладав на лаві.
А було ж того товару багато; він сяяв і вабив очі. Лежали попереду довгі запонки для приколювання хусток з хитромудрою застібкою, так майстерно зроблені зі світлого металу, ніби вони були виплетені з льону або з вовни. Деякі з них сяяли блискучими гудзиками, інші мали вигляд скручених зів'ялих квітів. Вибір був великий. Лежали тут і коштовні прикраси для шиї, що складалися з бляшок, кілець і брязкалець. Генго мовчки прикладав їх собі до підборіддя, показуючи, як пишно і красиво вирізняються вони на сукні. Одні з них переплетені, як коси в дівчат, інші — гладенькі, зроблені з твердого металу: вони могли охороняти шиї від мечів і стріл. На довгій мотузці висіла, мабуть, ціла копа нанизаних один на один, мов ті калачі, металевих браслетів, які носять на руках. Траплялись більші і менші і такі, що вужем оперезували жіночу руку аж до ліктя. Інші, призначені для чоловіків, були міцніші і грубші. Генго мав великий вибір перснів — кованих і плетених, оздоблених вітіюватим і чудовим різьбленням.
Чоловіків найбільше приваблювали сокири, довгі ножі з піхвами, долота, клини і лати, — їх не могли пробити ні меч, ні стріла. Коли він почав розкладати все це, в хлопців аж очі засвітились і затремтіли руки. Навіть старий Віш і той підступив ближче, і Генго подав йому, витягши зі шкіряних піхов, схожий на листок півника блискучий меч, прикрашений чудовим держаком. Господар, взявши його в праву руку, задоволено усміхнувся, дивлячись на гостре лезо, що виблискувало на сонці.
— Це краще, — вигукнув, посміхаючись, Генго, — за ваше старе каміння і кістки. Воно і міцніше, й надійніше захищає, та ще й онукам послужить! І людину, і дикого звіра — аби тільки правиця сильна була — вмить здолає; до того ж і дома можна багато що ним зробити, якщо вміло користуватись.
Поки він говорив, показуючи парубкам чоловіче знаряддя, жінки поволі, юрмлячись, наблизилися до лави і аж посхилялись над нею, розглядаючи запонки, персні, намиста, обручки.
Генго крадькома подивився на них. Всі вони одягнені в біле вбрання, проте серед челяді і служниць можна було легко розпізнати двох гожих невісток господаря і двох його дочок в зелених вінках, з довгими косами. Челядь, вбрана в одежу з грубшого полотна, стояла позаду.
З двох дівчат одна, та, що стояла найближче до нього, була така гарненька, що жодна з красунь не змогла б зрівнятися з нею. І личко в неї було біліше й менш засмагле; видно, вона більше сиділа за кроснами, ніж бігала по полю. Свіжа, рум'янощока, з рожевими вустами і великими темно-голубими очима, вона поглядала то на персні, то на чужинця, то на сестер і братів. Але очі в неї не спалахнули від цих блискіток. Вона стояла, склавши руки на грудях, і дивилася сміливіше, ніж інші дівчата й жінки. На білій сорочці у неї висів шнурочок безформних уламків бурштину, перемішаних з голубими й червоними намистинками. На голові весело зеленів щойно сплетений з рути вінок. Обличчя інших були по-дитячому усміхнені, а в неї — смутне й серйозне. Вона здавалася панією серед усіх.