П'яст — згідно з розповідями літописця, названий цим іменем тому, що мав невисокий зріст і міцну будову тіла, — був людиною простих звичаїв і вродженої чесності; жив він убого, з невеличкого клаптика поля, яке сам обробляв. Жінка його, така ж чесна, звалася Жепицею. Був у них син-одинак. Якось, іще за життя Попеля, невідомі пілігрими двічі просилися переночувати у князя; коли їм відмовили, вони подалися до хати П'яста. Тут їх гостинно прийняли, почастувавши ковшем меду і засмаженим поросям, що саме було приготоване для пригощення сусідів, запрошених на пострижини сина. Убога ця учта, як у Кані Галілейській, чудом перетворилася в багату, бо пілігрими привезли з собою чимало напоїв і м'яса. П'ястового сина вони нарікли Земовітом. Длугош вбачає в них ангелів, або апостолів Іоанна і Павла, бо самі, як тільки запитали, назвалися цими іменами.
Вони провістили П'ястові майбутнє його обрання і запевнили, іцо він нагодує й напоїть зголоднілий натовп, котрий зібрався на віче… Це годування і поїння (дуже характерне, коли згадати пізніші сейми) схиляє уми людей до обрання убогого П'яста… Він відмовляється прийняти владу, але врешті підкоряється волі провидіння. П'яст, як і той Лешек, що наказав розвісити його одежу, аби вона нагадувала йому про колишню убогість, захопив із собою личаки, зроблені з дубової кори, і звелів сховати їх у палаці й показувати всім потомкам, щоб вони не впадали в пиху та байдики не били…
На цьому закінчуються легенди, які у Длугоша передують більш певним історичним відомостям, — легенди такі докладні, повні незначних і виразних подробиць, ніби їх почерпнуто з якогось прадавнього джерела, де збереглися вони у всій своїй барвистості. Справді, важко тепер визначити, що коли додано до народних переказів, які були за тло і основу. В багатьох епізодах помітні геральдичні додатки, розповіді з лицарських часів, можливо, з часів Кривоустого, а в інших ще пізніші нашарування; нарешті, історика, котрий прикрашує, доповнює, розширює, драматизує давні перекази і разом з тим позбавляє їх первісної простоти.
Скуба, який допоміг Краку отруїти дракона, Якса, дядько Попеля, — це постаті, взяті з геральдичних легенд. Сказання про перегони Лешка, про Пшемислава і шишаки, очевидно, новіші за своїм походженням: про це свідчать подробиці в них. Длугош, шукаючи в цих розповідях моральний сенс, надає їм забарвлення, характерне для всієї його праці з історії.
Легенда у нього стає матеріалом, спираючись на який він намагається довести, що божа справедливість карає винних, що злочин ніколи так не мине, що доброчесність рано чи пізно буде винагороджена.
Зібрані легенди (в цьому відношенні можна переконатись, навіть поверхово ознайомившись з ними) складають собою незграбне ціле. Намагання зв'язати їх з якоюсь хронологією, з більш достовірними подіями в інших державах не витримує навіть найпоблажливішої критики. Майже одні й ті ж деталі повторюються кілька разів, місце, де відбуваються події, переноситься з Кракова до Гнєзна, з Гнєзна до Кракова без видимої причини. Лешки зникають і знову з'являються. Цілком ясно, що легенди про могили Крака та Ванди і чеські перекази були вставлені довільно.
Та, незважаючи на все це, в них не тільки імена, але й головні риси народних переказів збереглися. Тільки даремно б хтось намагався з цієї розірваної на шматки тканини, склеєної в довільному порядку, уявити послідовність подій.
Лешки і їхнє владарювання, первісне общинне правління, повалення князівської влади Лехів кметами, представником яких виступає П'яст, є єдиними ясними історичними свідченнями, що й досі мають значення. Одначе у всьому цьому повно поезії, повно чудових помислів, зібраних за довгі віки, і художня цінність цього плоду уяви й національного натхнення незаперечна. Вони — квітка, котра виросла на могилах і має щось у собі від тіл і духу останків, у них похованих.
1876
СЛОВНИК СТАРОДАВНІХ ПОНЯТЬ, ІСТОРИЧНИХ ІМЕН ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ
А в а р и — кочові тюркські племена, що в VI столітті створили свою державу на Середньому Дунаї. На початку IX ст. аварська держава розпалась. Див. обри.
А л л е м а н и — німці.
Б а н — так називали в південних слов'ян представників знаті.
Б а х о р ц і — жителі Бахожі, болотисто-лугової місцевості між північним краєм озера Гопла і річкою Згловенчкою.
Б і л е м о р е — так слов'яни називали річку Буг
Б і л о б о г і Ч о р н о б о г — стародавні слов'яни були політеїстами, тобто поклонялись багатьом богам, поважали різних духів, явища природи. Вони вірили в існування двох ворожих начал — доброго і злого — Білобога і Чорнобога.