Б о д р и ч і (ободрити) — плем'я прибалтійських слов'ян, що жило на узбережжі Балтійського моря від річки Травни до Вісмарської затоки.
Б о л е с л а в І Хоробрий — син Мєшка, польський князь, потім король (992–1025).
Б о л е с л а в III Кривоустий — польський король (1102–1138).
Б у ж а н и, л у ч а н и — дрібні польські племена, що жили по річках Бзурі та Бугу
В а в е л ь с ь к и й з а м о к — князівський (королівський) палац на скелі Вавель у Кракові.
В а н д а — міфічна королева польських племен, дочка Крака (Кракуса, Крока).
В е н д с ь к и й — тут: західнослов'янський.
В і д с и п — данина зерном.
В і л и (самовіли) — гірські, лісові та інші духи, божки у слов'ян.
В і л ь к и, в е л е т и, л ю т и ч і — так називався союз прибалтійських слов'янських племен, що жили на території між річками Рокитницею та Одрою.
В і н е д а (Вінета) — легендарна назва стародавнього поморського міста Волина, розташованого на острові тієї ж назви, де Одра (Одер) впадає в Балтійське море. Волин існував, певно, уже в VIII ст. як головне городище волинян; з X ст. був визначним центром торгівлі на Балтиці; знищений в кінці XII ст. Венедами називались у давнину предки польських і прибалтійських слов'ян.
В і н е т а — див. Вінеда.
В і т е з ь — представник народжуваної феодальної верхівки в полабських слов'ян.
В і ц і — зелені віти, які розносили по дворах для того, щоб оповістити про збір на віче.
В о г н е н н і в і ц і — багаття, які розкладали на пагорбах та вершинах гір, щоб скликати населення для боротьби проти ворога.
В і ш н у — один із головних індуських богів.
Г е р а к л е я — давньогрецька колонія на південному березі Чорного моря.
Г е р о д о т — давньогрецький історик (близько 484–425 рр. до н. е.). У своїй праці, присвяченій змалюванню греко-персидських війн, між іншим, детально описує скіфські племена, що населяли тоді Причорномор'я, в яких у часи Крашевського вбачали предків слов'ян.
Г о н і л а (Генніль) — західнослов'янське божество сонця.
Г о п л о — велике озеро на схід від міста Гнєзна. Оспіване в народних піснях та легендах.
Д а л е м і н ц і (гломачі) — одне з полабських слов'янських племен, що жило на території сучасної Саксонії.
Д і т и «с л о в а» — так автор називає слов'ян, поділяючи теорію про те, що назва їх походить від «слова», що слов'янами вони називали себе на відміну від іноземців, яких називали «німими»«або «німцями», тобто людьми, що не вміли говорити по-слов'янськи.
Д л у б н я — притока Вісли.
Д л у г о ш Я н — перший польський історик (1415–1480), автор праці «Історія Польщі», яка охоплює події від найдавніших часів до 1480 р.
Д р е в л я н и, у к р и — прибалтійські слов'янські племена.
Д у л і б и — західнослов'янське плем'я, що жило в Південній Чехії, між ріками Влтавою та Дунаєм.
Є л е н ь — озеро біля Гнєзна.
Ж а л ь н и к — місце погребіння у слов'ян.
Ж е ч П о с п о л і т а (Річ Посполіта) — польський відповідник латинському терміну respublica (республіка). Так називалась Польська держава в період з другої половини XVI до кінця. XVIII ст., коли вся влада в країні була в руках шляхти; фактично це була шляхетська республіка. Оформлення її почалося ще за останніх Ягеллонів (королівської династії, що правила в Польщі в 1386–1572 рр.). Панування шляхти призвело до падіння Польщі як самостійної держави і поділу її території між царською Росією, Пруссією та Австрією (1772, 1793, 1795).
Ж и в я (Жива) — богиня життя в прибалтійських слов'ян.
Ж у п а н — правитель області (жупи) в південних і західних слов'ян, людина знатного, іноді навіть князівського роду. Звідси походить слово «пан».
З а п и с п о л ь с ь к и х п е р е к а з і в. — Стародавні перекази польського народу записані першими польськими хроністами (літописцями; Один їх цикл — легенда про П'яста — в хроніці Аноніма Галла (XII ст.), другий — легенда про Крака, Ванду та ін. — в хроніці Вінцентія Кадлубка (початок XIII ст).
З а с і к — перешкода із зрубаних дерев.
З а х і д н и й о к е а н — так називалось у давнину Балтійське море.
З н і ч — святий незгасаючий вогонь в язичницьких храмах західних слов'ян.
Й о р н а н д е с (Йордан) — готський історик, який жив у VI ст. В одному із своїх творів — «Про готів» — він наводить цінні відомості про місця поселень стародавніх слов'ян, про поділ їх на племена.
К а н а Г а л і л е й с ь к а — місто, де, за біблійним переказом, Христос нібито зробив чудо, перетворивши на учті воду в вино.