К а ш у б и — східна частина поморців. Див. поморці.
К м е т — так називає автор вільне, незалежне сільське населення, протиставляючи його знаті, що виділилася з нього. Насправді ж вільні, а потім залежні селяни називались у Польщі, як і на Русі, смердами. Термін «кмет» у значенні «селянин» з'явився лише в XIII ст.
К н е з ь н о — так автор називає стародавнє польське місто Гнєзно, приписуючи його заснування першому П'ясту і виводячи таким чином назву міста із слова «князь» («кнезь»). Легенда ж твердить, що Гнєзно заснував родоначальник польського народу Лех. Побачивши на місці нинішнього Гнєзна орлине гніздо, він нібито сказав: «Будемо тут гніздитися». Так, вважають, і виникли назва Гнєзна (Гнєздна) і польський герб — білий орел.
К о л я д а — божество у стародавніх слов'ян, свято якого співпадало з Новим роком. Пережитки його збереглися в піснях-колядках.
К о н т и н а — язичницький храм, капище у західних (прибалтійських) слов'ян.
К о р о в а й — тут: обрядовий, весільний пиріг.
К р а к (Кракус, Крок) — легендарний засновник міста Кракова.
К р а к у с — див. Крак.
К р о к — див. Крак.
К р у ш в и ц я — місто в Познанському воєводстві. За легендою, перша столиця Польщі.
К у п а л а — божество у слов'ян. День Купали святкували влітку. Пережитки цього свята збереглись надовго і після прийняття християнства (ніч на Івана Купалу, Іванова ніч з 23 на 24 червня).
К у я в' я к и — польське плем'я, що жило біля озера Гопла і в басейні річки Нотець.
Л а д о — можливо, богиня весни, молодості і кохання у стародавніх слов'ян. Скоріше, це тільки приспів у піснях (порівн. східнослов'янське «Ой, дід-ладо»). Автор частіш вживає це слово як приспів, іноді — як бойове гасло.
Л е г е н д а п р о К р а к а (Кракуса, Крока) відома і полякам, і чехам. За польським варіантом, у Крака була одна дочка, Ванда (див. Ванда), за чеським — три: Казя, Тета і Лібуша, згодом чеська володарка.
Л е д н и ц я — озеро біля міста Гнєзна з островом, на якому збереглися руїни князівського замку IX–X ст.
Л е х — легендарний родоначальник польського народу.
Л е х і т с ь к а г р а н и ц я — межа польських земель. Лехами, ляхами називали західних слов'ян східні слов'яни і литовці. Термін цей виник від слова «лядь» (необроблена, поросла кущами рівнина).
Л е х і я — Польща.
Л е ш к и — в польських легендах представники родоплемінної знаті.
Л у ж и ч а н и — одне з племен полабських сербів (див. полабські серби), що жило в Нижній Лузації (басейн річок Спреви і Ніси).
Л ю т и ч і — див. вільки, велети, лютичі. Автор неправильно відрізняє лютичів від вільків.
Л я с с о т а — скеля на правобережжі Вісли, на південь від Кракова. Тепер ця скеля називається Кшемйонки.
М а в р и к і й — візантійський імператор (582–602). Довгий час його вважали автором трактату про воєнне мистецтво («Стратегікон»), в якому, зокрема, змальовуються військовий побут і звичаї стародавніх слов'ян. Тепер доведено, що автором цього трактату був Маврикій, візантійський письменник, котрий жив у кінці VI — на початку VII ст.
М а з и (мазовшани) — одне з польських племен, що жило по обох берегах середньої Вісли.
М а р е н а (Морена) — богиня смерті в деяких західнослов'янських племен.
М е т е л и ц я — за віруваннями стародавніх слов'ян, дух, що приносить заметілі.
М є ш к о І — перший історично відомий польський князь (960–992).
М и ш і (М и ш к и). — Легенда твердить, що Хвостка з роду Попелів з'їли миші у вежі на одному з островів озера Гопла. Для того, щоб пов'язати свій роман з цією легендою, Крашевський в 1 розділі частини третьої роману недвозначно говорить: «…Мишки, котрі з'їли Хвостка…».
М о р а в и — західнослов'янське плем'я, що жило в басейні річки Морави. В союзі з чехами та іншими слов'янськими племенами вони створили незалежну і досить сильну державу — Велику Моравію, що розпалась у 906 р.
Н и я — богиня підземного царства і смерті у польських племен.
Н і й о л а — богиня підземного царства і смерті у стародавніх литовців.
Н і ч н и ц я — нічне страхіття.
О б о д р и т и — див. бодричі.
О б р и. — Обрами називали слов'яни аварів. Це тюркського походження плем'я, що з'явилось в Європі в середині VI ст., осіло в басейні Дунаю і звідси нападало на сусідів, зокрема і на слов'ян. Аварська держава була розгромлена спочатку слов'янами, потім франками, а на початку IX ст. вони зовсім зникли. (Порівн. прислів'я: «Погибоша аки обре».) Термін «обр» зберігся в слов'янському словнику в значенні «велетень», оскільки авари вирізнялись високим зростом і міцною будовою тіла.
О п о л є — так називалась сусідська територіальна община б поляків. Крашевський розуміє під ополєм великі родові об'єднання.