— Знаємо ми цих мирних людей! — вигукнув, сміючися, смерд. — Знаємо… А навіщо вивчаєте дороги в нашім краю, шукаєте бродів по річках, робите зарубки на деревах? Щоб потім повести…
— Це справді мирний чоловік, — поволі озвався Віш. — Дайте йому спокій, я хліб з ним ділив.
— А мені що до цього? — промовив сердито смерд. — Князь суворо забороняє чужинцям швендяти по краю. Він піде з нами.
— Я поїду з вами по добрій волі, милостиві панове, — квапливо промовив Генго, — а коли зустрінуся з князем, він змилується наді мною, бо ж він справедливий… Я тут удвох з хлопчаком… Хіба я що можу зробити погане?
— Зв'язати йому руки! — вигукнув смерд. — А там подивимось…
Як тільки він це промовив, двоє пахолків позіскакували з коней, щоб виконати його наказ. А смерд попростував до двору.
Тут уже стояли челядники й сини, з'явилася на дверях і Яга зі старими слугами, але не було видно жодної з молодших жінок. Почувши звук рога, вони поховалися по закутках і повтікали до лісу, щоб не зустрічатися з чужими зухвальцями. У Віша прояснило обличчя, коли він побачив, що на подвір'ї нема ні дочок, ні жодної з невісток.
Смерд біля воріт зліз з коня, його люди — також; двоє з них повели Генга, глузуючи з нього, штовхаючи й б'ючи. Руки в німця були зв'язані позаду вірьовкою, кінець якої тримав один з пахолків. Коні були пущені під навіс, а люди пішли прямо у двір. Тут Яга привітала їх поклонами і запросила до хати.
Старий Віш був замислений і похмурий. У хаті стало гамірно, коли втиснулись до неї чужі люди. Смерд зайняв місце господаря. Вони хотіли промочити собі горло і зажадали пива й меду, і їм відразу ж усе подали. Господар мовчки сів оддалік на лаві.
— Ну, господарю, — озвався смерд, — ти вже, певне, знаєш, чого ми приїхали?.. Тобі належить сплатити князеві данину…
— А хіба давно ви її збирали? — пробурмотів старий.
— Ти що, хочеш рахуватися з нами? Кмет із князем? — засміявся смерд.
— Князь із князем, бо я тут, на цій землі, князь, — мовив Віш. — Шкуру з нас дерете — ось як ви нас обороняєте!
Смерд знову хотів засміятися, але коли глянув на старого, швидко в нього відпала охота, і він якось споважнів.
— Пийте собі на здоров'я, я вам одного зичу, — додав старий, — а потім поговоримо про справи.
Князівський прислужник, поміркувавши трохи, полагіднішав; потім ковшем зачерпнув пива з цебра і жадібно вижлуктив його. Супутники почали також черпати дзбанами й пити, щоб вгамувати спрагу. Генго, зв'язаний, стояв біля порога. На хвилину запала мовчанка, тільки чулося гучне сьорбання. Нарешті смерд витер вуса і звернувся до німця:
— Де твої коні й сакви?
— Я разом з ними з'явлюся завтра перед князем, — сказав Генго, — прошу вас, залишіть мене в спокої.
— Я зроблю з тобою, що схочу! — вигукнув смерд.
Віш хотів був захищати чужинця, та ось Генго, зі зв'язаними руками, тягнучи за собою вірьовку, квапливо підійшов до смерда, що сидів на лаві, нагнувся до нього й почав жваво і довго щось нашіптувати йому. В очах німця не видно було страху… Коли він говорив, лице князевого слуги мінилося: спочатку нахмурилось, а потім проясніло. Він подивився скоса на німця, похитав головою і звернувся до своїх людей:
— Розв'яжіть йому руки! Він поїде завтра з нами, ми з ним розправимося в городищі.
Звільнившись у такий чудесний спосіб від вірьовок, що перечавлювали йому руки, Генго, похнюпивши голову, сів у кутку. Смерд, вже щось інше маючи на думці, звернувся до старої Яги:
— Гей, мати, а де ж це ваші невістки й дочки? — спитав він. — Ми б радо на них подивились, у них гарненькі личка.
— Тому й не покажуть їх вам, — втрутився в розмову господар. — Що вам до них?
А Яга додала:
— Нема їх від самого ранку. Вони пішли в ліс по гриби, по рижики, мабуть, і на ніч не повернуться.
— У ліс! — засміявся смерд, а вслід за ним зареготали його супутники, повеселішавши від пива. — А шкода, шкода, що ми їх по дорозі не зустріли! Було б із ким розважитися, хоч би й до завтра.
Віш скоса глянув на того, хто говорив, і в старого усміх завмер на вустах.
— Якби при такій розвазі, — сказав він, — вас застав їхній батько або мати, ви б навіки залишились у лісі і ніколи з нього не вернулися б.
Він тихо й похмуро промовив ці слова. Смерд, почувши їх, насупився. Його супутники знову почали підходити до бочки з пивом, та й він мовчки також повернувся до неї. Тим часом у розмову встряли й сини Віша, підсунулася до них і Яга, а Віш підійшов спочатку до вогнища, потім до дверей, напився з цебра води. Тут поблизу сидів розв'язаний Генго; господар дав йому знак, і вони вийшли разом у сіни.