Майже всі герої-селяни селянського циклу повістей Крашевського — українці; в основу творів, як правило, покладено справжні події з життя українських кріпаків. Показово, що польський письменник без найменшої тіні націоналістичних упереджень став на захист їхньої свободи й щастя, людської гідності, визнав обгрунтованість їхнього, хай і стихійного, протесту проти кривди й поневолення. Водночас чинником справжньої громадянської мужності й принциповості було розкриття Крашевським паразитичного обличчя, егоїстичної, розкладницької сутності «свого», польського поміщика-пана.
Взагалі зв'язки польського письменника з Україною й українським народом були тісними й безпосередніми: він довгі роки жив у селах Волині, в Житомирі, відвідував Київ, де навіть збирався очолити університетську кафедру. «Протягом двадцяти років, — згадував Крашевський, — я постійно спілкувався з народом, слухаючи, придивляючись, заохочуючи до розповідей. Ось справжній генезис цих повістей». Так, приміром, появі останньої з селянських повістей — «Історія кілка в тині», до якої доданий підзаголовок «За достовірними джерелами зібрана й описана», — передував власний невтішний досвід письменника, котрий напередодні скасування кріпацтва марно намагався навернути своїх сусідів-поміщиків на шлях добровільного зречення, хай і шляхом викупу, від належної селянам по праву землі. В передмові до твору автор його зазначав, що він був написаний в час, «коли всі ми гаряче займалися селянською проблемою і ділилися на табори: тих, хто її розв'язання прагнув добровільно й з добрим серцем, і тих, хто чинив опір необхідній реформі».
Слід зазначити, що Крашевський був одним з організаторів польського громадського й літературного руху на Україні. Тут він готував редагований ним журнал «Атенеум», що виходив протягом 1841–1851 років у Вільно і був присвячений висвітленню життя, літератури й культури слов'янських народів. Крашевський підтримував контакти з польськими письменниками, що проживали в Петербурзі, Москві, Києві, приятелював із перекладачами російської поезії і фольклору, передплачував російські літературні видання, безумовно, перебував під сильним впливом Бєлінського й Гоголя. Високо оцінював він гоголівську сатиру як важливу складову частину живої й сміливої думки.
1860 року Крашевський покидає Житомир, де протягом останніх років працював куратором шкіл, і переїздить до Варшави. Але вже в січні 1863 року, напередодні повстання, він змушений був покинути Варшаву як людина «небезпечна для громадського порядку». З того часу аж до смерті письменник проживав за кордоном. Однак з батьківщиною й прогресивними її колами він ніколи не пориває зв'язків («Я досі живу моїм часом, моєю країною, і кожний рух, який хвилює маси, відбивається і на мені»). Вже в перші роки перебування в еміграції Крашевський під псевдонімом Болеславіти (того, хто славить болі й страждання народу) пише ряд повістей репортажно-хронікального типу, в яких виявляє свою солідарність з тими, хто готував повстання 1863 року і брав у ньому участь («Дитина Старого Мяста», 1863; «Шпигун», 1864; «Червона пара», 1865).
Починаючи з 70-х років, Крашевський поринає у вивчення історичних джерел та архівних матеріалів, маючи намір подати у великому циклі художніх творів белетризовану історію Польщі від найдавніших часів. Протягом 1876–1887 рр. він написав і видав 29 історичних романів і повістей у 76 томах, в яких відтворена історія появи, становлення, розквіту й занепаду Польщі, ті величні й часто драматичні моменти, що визначили долю держави, народу і його культури. До епілогу цієї грандіозної панорами, яка охоплює кілька століть, Крашевський звернувся дещо раніше — в саксонському циклі своїх романів, де чільне місце завдяки своїм художнім якостям і глибокому проникненню в історичне тло посідає трилогія «Графиня Козель» (1874), «Брюль» (1875), «Із Семилітньої війни» (1875).