Історичні романи, за задумом їхнього автора, мали служити своєрідним підручником з історії для поляків, батьківщина яких, позбавлена державної незалежності, була територіально розділена між трьома країнами — Пруссією, Австрією й царською Росією.
Після поразки польського повстання 1863 року переосмислення з демократичних позицій минулого Польщі, до якого вдається Крашевський в своїх історичних романах, виглядало певним чином як ідейно— художня відповідь на наболіле питання, якими саме об'єктивними причинами був викликаний у свій час розпад колись сильної польської держави, чим пояснюються невдачі національно-визвольного руху останнього періоду. У кращих своїх історичних творах письменник доходить обгрунтованого висновку, що головною передумовою занепаду Речі Посполитої була анархія можновладців, відсутність сильної централізованої влади, орієнтація на іноземну, головним чином німецьку, допомогу, а також кривда, якої зазнавало протягом століть трудове населення країни. Новим словом у польській історичній романістиці був запроваджений Крашевським принцип у зображенні історичних подій та осіб. Прагнучи передусім відтворити загальну атмосферу віддаленого часу, письменник виповнює свої романи, які в більшості випадків спираються на конкретні історичні факти й документи, суто реалістичними подробицями й деталями, що стосуються життя й психології достовірних і вигаданих персонажів. З цією метою він однаково широко й справді творчо спирався як на історичні першоджерела й матеріали усної народної творчості, так і на власну письменницьку інтуїцію й багатющу фантазію. Це допомогло йому в одному з кращих своїх романів «Прадавня легенда» (1876) намалювати історично переконливу й хвилюючу картину з життя слов'ян у далекому IX столітті.
Сюжетним ядром твору є документально підтверджений факт повалення князівської влади Попелів вільними землеробами кметами й появи династії П'яста. Письменник порушує дорогу для нього проблему єдності дій слов'ян як перед загрозою вторгнення зовнішніх ворогів, так і перед внутрішньою деспотією.
Зовсім мало на той час вивчений істориками період вимальовується шляхом справді поетичного переосмислення народних переказів, зібраних відомими польськими літописцями, що жили в XII–XV ст. — Анонімом Галлом, Вінцентом Кадлубком та Яном Длугошем. Подібно до скупих архівних даних і поодиноких свідчень іноземних авторів, ці перекази підлягали у творі Крашевського доповненням і модернізації, оскільки віддалені епохи, як вважав автор «Прадавньої легенди», «залишають після себе мало пам'яток і слідів. Тільки аналогія, порівняння, певні сталі закони, за якими розвивається людство, дають можливість робити якісь висновки». І письменник сміливо звертається до аналогій, припущень, надаючи легендам та певним казковим мотивам рис історичної правдоподібності й життєвої переконливості.
Так, миші, які, згідно з прадавнім переказом, з'їли князя Попеля, неймовірно розплодившись серед трупів знищених ним родичів, перетворюються під пером письменника в войовничий і численний рід Мишек (Мєшків). Деякими рисами легендарної дочки засновника Кракова Ванди наділена в романі Крашевського дочка Віша — красуня Дзіва. Таємничі гості П'ястуна, які, закликаючи слов'ян до єдності, пропонують обрати князем бідного, простого й чесного кмета, — це посланці дружніх моравських племен, а не ангели й апостоли, виразники божого провидіння, як про це писалося в історії Длугоша.
Звільняючи легенди від деяких чисто казкових і релігійних нашарувань, Крашевський намагався на їх основі відтворити реальну картину життя полян — давніх предків польського народу. Він зупиняється на житті й побуті кількох патріархальних родин — Віша, Мірша, П'ястуна, описує їхні звичаї й оселі, речі домашнього вжитку, їжу й одяг. Читач знайомиться з цікавими й промовистими батальними й ритуальними сценами; колоритними виглядають в романі обряди пострижин, весілля, похорону, храмові свята, підготовка і проведення народного віче тощо. У творі діють різні за вдачею і укладом життя люди з їх багато в чому примітивним світосприйняттям і язичницькою культурою, з притаманною їм вірою в віщування й чари, авторитети старійшин; створено справжню енциклопедію різнобарвних життєвих інтересів і навичок прадавніх предків поляків на зорі виникнення польської державності.