— Він безтямно закоханий в тебе, — прошепотіла.
— Хто?
— Не знаю! Хтось! Сам гарний, молодий, багатий! Ой, не йди на Купалу…
— Але ж із нами будуть брати і вся рідня! Що там може трапитись? — вигукнула Живя.
— Хіба я знаю? На Купалу бувають великі дива!
Сказавши це, Яруга розв'язала свою сакву й почала щось у ній шукати. Було там безліч вузликів із зіллям, камінцями, насінням та різним корінням. Стара розумілася на хворобах і ліках, заговорювала, відшіптувала, причаровувала й відчаровувала… Однак цього разу шукала не ліки: в неї ще залишився шматок сухого коржа, вона вийняла його, оглянула; хоч він геть припав пилом, взяла з козуба в одної з дівчат сироїжку й почала мовчки їсти.
Дзіва підсунула їй кошик.
Яруга жадібно їла.
— Ходімо з нами до хати, дамо тобі гарячої страви.
— Не можу, — пробурмотіла стара, — ноги болять, а до поля, де будуть горіти вогнища і куди прийдуть мої хлопці, далеко… далеко… Серед білого дня — ще нічого, а от іти вночі і стрітися з вовком, або, ще гірше, з вовкулакою…
Вона похитала головою.
— А на Купалі я неодмінно мушу побувати… Раз на рік молодість до мене повертається… і так її довго чекати доводиться…
Стара почала щось наспівувати і раптом замовкла. Вибравши з козубів усі сироїжки, вона втерла губи і всміхнулась до дівчат:
— Добре ви мене підгодували…
Та от стара почала неспокійно озиратись.
— Когось чую. Хтось чужий тут є!..
Мов звір, почала нюшити повітря й водити довкола очима. І справді, в кількох кроках від них стояв, вийшовши з лісу, закривавлений Зносек. Побачивши його, дівчата з ляку посхоплювались. Яруга тільки глянула, але не рушила з місця.
— Е, — сказала, — нема чого боятися… знайома людина! Десь, мабуть, блукав у лісі і нахромився на гілку: око виколов і голову закривавив.
— Яруго! — гукнув здаля карлик. — Рятуй мене, дай мені зілля!
Побачивши скаліченого чоловіка, дівчата, замість того, щоб тікати, поставали за деревом.
— Іди сюди, я подивлюсь!.. — буркнула стара.
Зносек пришкандибав, все ще тримаючись рукою за око, вірніше, за місце, з якого воно витекло, та тільки ступив до дерева, біля якого сиділа стара, відразу ж упав на землю.
Забувши про все, Яруга простягла руки до його голови і почала її обмацувати.
— Ти що, цілувався з дикою кішкою? — спитала вона. — Ну й знайшов подружку!
Вона рукою взяла його за підборіддя і відхилила повіку.
— А око… око в тебе стрілою вибито! Чоловіче! — вигукнула. — Десь на учті побував! Добре тебе там прийняли, запам'ятаєш на все життя!..
Яруга довго сміялась і підійшла до своєї сакви.
Живя, зжалившись, зняла білий свій фартушок і, глянувши на стару, віддерла від нього шматочок полотна, щоб було чим обв'язати карликові голову, подала його мовчки старій. Яруга взяла, тут же нарвала якогось зілля, але не квапилась рятувати потерпілого, який весь час затуляв рукою око і стогнав, зціпивши зуби.
— Воно, звичайно, і вовка кульгавого, якщо попросить, треба рятувати, — тихо сказала вона. — Ти, Зноску, не вартий того, щоб тебе рятували, бо вже надто багато людей заморив… Ну що ж, хтозна, може, дика кішка напоумить тебе… Схаменися, знайдемо десь бусляче гніздо і будемо собі господарювати. Ти мені зелені жабки носитимеш, а я тобі клекотатиму.
Яруга сміялася, все ж травою і листям обкладала йому голову і, не поспішаючи, перев'язувала її білим полотном.
— Ну, кажи, де ти був? І чим перед тобою дика кішка, завинила?
Зносек тільки застогнав.
— З цього ока не буде пуття, — сказав він.
— Та ти вже й не думай про нього, бо його й немає, — мовила Яруга, — а нового не вставиш. Лише від живущої води воно прозріє. Але ж як дістати її? Змій же сидить на сторожі… Дракон над нею літає… Сім років треба до неї йти, сім років лізти на гору…
Жаліслива Живя, бачачи, що в старої Яруги тремтять руки і вона не може впоратися з пов'язкою, наблизилася до Зноска і вправно обмотала йому голову. Той звів на неї своє єдине око, і в його погляді було більше злості і гніву, ніж вдячності.
— Я тобі втамую біль, — мовила Яруга, — але скажи, де ти був?.. Бо той, хто вилежується в князя під столом, з доброї волі в ліс не ходить.
Почувши про князя, дівчата вхопили козуби й пустились навтікача; досить було згадати його ім'я, щоб їх налякати. Стара тільки подивилась їм услід і звернулась до Зноска:
— Тепер скажи, — наполягала вона, — де це ти так подряпався?
— Ішов я лісом, побачив дупло…
— Меду тобі захотілось?
— Дика кішка в ньому сиділа…
— А стрілу тобі в око хто увігнав?