Було вже пізно, і Доман, втомившись від напруження, заснув, коли в хаті з'явився новий гість. Як він сюди зайшов, важко було збагнути старій. Вона вже дрімала, спершись на черінь, та ось на порозі побачила кошаче око Зноска…
Карлик, з перев'язаною головою, з витеклим оком, так тихо зайшов у хату, що Яруга, помітивши його, перелякалася, ніби перед нею постав вовкулака.
У подвір'ї сторожували пси, спали люди, ворота були замкнені. І Зносек, незважаючи на все це, пробрався в двір. Як? То було його таємницею. Прошмигнувши сюди, він підповз до старої і показав їй свою поранену голову. Яруга славилась жалісливістю, вважала ліки та чари своїм ремеством. Тому вона дозволила Зноскові наблизитись і почала обережно розв'язувати йому голову. Ганчірка присохла, треба було відмочувати її; Зносек застогнав від болю, і Доман скинувся вві сні.
— Як ти проліз сюди, що тебе пси не розірвали? — спитала, знизивши голос, стара.
Зносек ледь чутним шепотом розповів їй на вухо, як у нього сильно боліли рани, і він, довідавшись, що вона тут, наважився залізти в двір. Спочатку видряпався на дерево, що височіло біля самого частоколу, і по вітах спустився в подвір'я. І тут тихесенько, шоб не розбудити собак, поплазував до дверей, котрі завжди були відчинені.
Яруга заходилась промивати йому рану, потім щось шептала над нею і спльовувала на всі боки. Зі своїх вузлів дістала зілля, з горнятка налила якогось варива і, наказавши Зноскові нагнути голову, перев'язала йому рану. Огонь пригас, і в хаті було майже темно, та саме в ту хвилину, коли карлик, опустивши голову, присів перед Яругою навколішки, спалахнула скіпка, і яскраве світло залило хату; Доман прокинувся, розплющив очі й побачив цю дивну пару.
Чужа людина без його відома зайшла до нього в дім!.. Доман, збуджений хворобою, розгнівався. Вони гадали, що господар ще спить, як раптом він закричав на все горло, кличучи людей. Зносек спробував вислизнути з хати, та було вже пізно. Челядь, що спала за порогом, схопилась на ноги. Карлик припав до землі. Почулися вигуки, здійнявся переполох, слуги схопили Зноска й повели до господаря.
Доман ніколи не бачив цього карлика, але про нього вже давно ходили чутки як про лиху та нікчемну істоту, що вислужувалась перед князем. Було відомо, що він любив підглядати, міг скрізь проникнути, і його посилали підслуховувати чужі розмови. Глянувши на нього, легко було здогадатись, хто він такий.
Розгнівавшись, Доман наказав було повісити карлика на дубі. Та Зносек упав перед ним долілиць, заридав, благаючи, щоб його помилували. Яруга не заступилась, лише посвідчила, що він прийшов сюди з закривавленою головою просити допомоги. Челядь уже схопила вірьовки і з задоволенням виконала б наказ господаря — повісила б Зноска, мов великого жолудя, на дубі, але Доман змилувався над його сльозами й проханням і звелів прогнати карлика з двору, нацькувавши на нього собак. Отож випровадили його за двері, свиснули на собак, і Зносек, пошматований, поранений, спритно вискочивши на пліт, ледве втік від цілої зграї псів. Один із собак вчепився зубами в його ногу, повис на ній і, вирвавши шмат м'яса, упав на землю. Зносек, однак, перескочив через частокіл і зник з очей.
Яруга вже спокійно сиділа біля вогню і, можливо, навіть жалкувала, що його не повісили, бо з повішених у ті часи добували дуже сильні ліки й чаклунські чари, а вони б знадобилися їй. Доман не докоряв Ярузі, що вона зжалилась над приблудою, і стара залишилась сидіти біля вогнища.
Зносек, упавши на землю по той бік плоту, застогнав і, сиплючи прокляттями, погрожував дворові господаря кулаком. Він вирішив помститись, навіть коли б це й коштувало йому життя, а князівському донощику неважко було здійснити свій намір. Вже сіріло, як він, перев'язавши ногу, пошкандибав у ліс, побоюючись, щоб знову його не схопили, але все ще озирався, вишкіряв зуби й погрожував кулаком обійстю Домана.
На озері Ледниці був святий острів, куди здаля — із Вісли, Лаби і Одри — приходили з пожертвами пілігрими, щоб дістати пораду й поворожити. На слов'янських землях у ті часи не багато було таких храмів. У ранів на острові стояв храм Світовида, у редарів — другий храм Триголова, в сербів на Лабі, в Старгороді в гаю, поклонялися Прове. Сюди у великі свята й урочисті дні сходились із далеких країв різні племена, збиралися люди однієї мови, хоча трохи й відмінних наріч, і біля цих святинь радилися і домовлялися між собою, як оборонятися від спільних ворогів. На острові Ледниці стояв храм Ниї; саме тут і задумала сховатися Дзіва від помсти, прожити решту свого життя, присвятити себе пильнуванню святого вогню.