Выбрать главу

Муха спустився з лучиною в руці, обійшов усіх по черзі, кожному приклав до обличчя руку, послухав, чи не дихають, перелічив їх і повернувся нагору. Ці люди були непотрібні на вежі, і Брунгільда позбулася їх. Послали кількох слуг униз, наказавши викинути трупи у пройму вікна. Кати, видно, звикли до подібного заняття, не дивувалися й не перечили; подивились на блідаво-сині обличчя своїх товаришів, роздягли їх і взялись до роботи.

Мишки зі своїми людьми сиділи біля вогнища і здаля поглядали на вежу, коли почали падати перші тіла. Кілька цікавих підскочило до вежі, і раптом їм на голову посипалося каміння, а одного прибив до землі падаючий труп. З усіх боків, ніби стиглі плоди, падали на землю трупи. Спочатку обложники із подивом дивились на них.

— Позбуваються зайвих ротів, — говорили вони, — очевидно, думають оборонятись і очікувати.

Ніч минула спокійно, тільки на вежі з бійниць блимало світло та в таборі палали багаття. Одні спали, інші ходили, чатуючи. Іноді з найвищого перекриття на вартового зі свистом летіла стріла, проносився з шумом камінь, кинутий з пращі, і калічив кого-небудь, вгрузав у землю або розкидав жар у вогнищах.

Приваблене учтою, налетіло, каркаючи, вороння і, не втрапивши до гнізд своїх, ніяк не могло заспокоїтись. Над ранок усе, здавалось, поснуло, але Мишки таємно розставили навколо пильну сторожу, отож із вежі ніхто не міг утекти.

Знову над пожарищем зійшов ясний день. Одних людей послали в ліс по дичину, інших — до селищ по хліб та їства. Багатьох відпустили додому, поки що вони були непотрібні: підмога князю не скоро прийде. А решта кметів залягли на чималій відстані від вежі, так, щоб ні стріла, ні камінь не могли долетіти, хоч їх постійно кидали звідти. Співали пісень і веселились біля вогнищ. На вежі не було ніяких ознак життя, тільки на самому верху ходили люди і вдивлялися вдалину. Вправні стрільці проганяли їх, націлившися з лука; тоді вони зникали з очей, ховаючись за примурок. Кілька разів там з'являвся Хвостек, його відразу ж упізнавали й вітали лайкою та криком. Кожного разу, коли летіла стріла або падав камінь, чувся сміх. Часом перекидались образливими словами, але згодом знову наставало довге мовчання.

На третій день ополудні чийсь голос із пройми вікна почав підкликати до вежі. Кмети подумали, що обложені мають намір здатися. Мишко Кривава Шия підвівся і вже хотів було йти, але його раптом випередив наймолодший брат, якого прозвали Журавлем, бо мав довгі ноги. Він підбіг і задер голову вгору, до вікна. З вежі розлігся сміх, і в цю ж мить із пройми звалилась йому на голову величезна каменюка — пирснули мозок і кров; хлопець захитався, упав на землю і сконав.

Мишки, махаючи руками, кричали:

— Кров за кров! Жоден не вийде звідси живий!

Страшні були їхні крики, страшні були їхній розпач і гнів. А Хвостек усе голосніше реготав. Підскочили сміливіші врятувати тіло нещасного; на них кинули балку, але дали маху, тож вона гепнула на труп і причавила його. Заголосили Мишки над загиблим братом. Збіглися люди й вихопили з-під бруса тіло, щоб відразу ж спалити його на вогнищі. На попелищі, де вчора згоріли тіла Лешків, поклали тепер труп нещасного хлопця, назносили дерева; заспівали пісень, та в спів упліталися прокляття, що долинали з вежі.

Коли смеркло і погребне вогнище вже як слід розгорілося, до табору приплентався маленький чоловічок із остриженою головою й вибитим оком. Крадькома поглядаючи на вежу, він ходив поблизу багать, підбирав кинуті кістки й обгризав їх; видно, дуже зголоднів. Потім примостився разом зі псами на купі сміття, — його не проганяли. Ніхто його тут не знав. У ті часи багато блукало убогих, юродивих і сліпих дідів та баб і, за звичаєм; їх усі приймали й годували. Часом за божевільними визнавали дар ясновидіння; деякі забавляли людей піснями, скаканням; пробували й ворожити. Зносек у брудній і пошарпаній одежі саме й був схожий на таке беззахисне й кволе створіння. Кілька чоловік кинули йому по шматку хліба і по недогризеній кістці, з яких він із задоволенням висмоктував рештки шпику. Ніхто не звертав уваги, що він увесь час дивився на вежу, обходив її довкола, вдаючи, ніби щось збирав на землі. Вже зовсім стемніло, як він приліг на дерні недалеко від вежі і зник з очей. Втомлені люди дрімали біля вогнища, а сторожа дивилась на озеро; та ось із пройми вікна у вежі обережно почали спускати на землю товсту вірьовку. Вона майнула так, що її не помітили. Зносек поповз по піску і обв'язався нею навколо пояса.

Вартовий, котрий стояв на березі, помітив темну тінь на стіні; здавалося, гладеньким муром повз величезний павук. Це міг бути тільки дух. Тінь все підіймалась угору й підіймалася, нарешті наблизилась до отвору; тихо відчинилась віконниця, і тінь уже майже зникла, як раптом сміливий бортник випустив стрілу; почувся пронизливий крик, і все затихло.