- Знищення такої-то групи противника в тім-то переліску було проведено рішуче, точно, красиво.
Командири стрілецьких рот не проминуть нагоди покепкувати з Брянського.
- Особливо, - каже котрийсь, - «красиво» сержант Новиков засадив багнет тому німецькому унтерові нижче пупа!
І зараз, керуючи вогнем своєї роти. Брянський весь час стежить і за вогнем інших мінрот та мінометних батарей, звертаючись щоразу до Шовкуна із своїми спостереженнями.
- Дивись, дивись, як Сергєєв будує «веєр»! Іч, жук! На-крив! Накрив усіх!
Шовкун, який не знав ніякого Сергєєва і зовсім туманно розумівся на «веєрах», немало дивувався з цієї невгамовності свого командира.
- І навіщо вам, товаришу гвардії старший лейтенант, отой Сергєєв? - насмілювався запитати ординарець з м'якою чемністю. - Хіба мало вам клопоту з своєю ротою? Чи ви за того Сергєєва відповідаєте?
- Шовкун! - зиркав на нього Брянський з несподіваною суворістю - Ми за всіх відповідаємо. І за все!
І знову, злігши витертими ліктями на суху глину бруствера, впивався гострим поглядом у поле бою.
А під кручею, де розмістилася його вогнева позиція, діялося щось незвичайне. Чахкання гарячих мінометів, гамір, метушня і лайка, лайка без кінця. Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповненій пекучої задухи. І, лише придивившись ближче, можна було помітити, що тут панує цілковитий порядок і залізна чіткість добре злагодженого механізму. Це було єдине порівняно невразливе місце під висотою, і сюди збилися всі, хто мав на це можливість і право.
Крім вогневої Брянського, тут розмістився командний пункт батальйону з усім своїм штатом, до писарів включно. Писарі, що складали на колінах свої нескінченні зведення, надавали картині якогось діловитого вигляду і впевненості. Тут розгорнулися санітарні взводи двох батальйонів. Біля санвзводів уже назбиралося кілька десятків поранених; вони сиділи й лежали на самім дні яру і чекали ночі. Штабний офіцер з молдаванином-перекладачем допитував полонених, захоплених сьогодні. Вони були ще мокрі від поту, очманілі і нічого, крім учорашньої нашої артилерійської підготовки, не пам'ятали.
Якийсь контужений сержант, зібравши біля себе гурт легкопоранених, заїкаючись, розповідав дуже голосно, як він підкладав вибухівку під дот і як нею ж його оглушило, бо не встиг далеко відповзти. Другий, зовсім молоденький боєць, дотепно хвалився, як підстеріг румунешта, коли той, не чекаючи гостя, саме відчинив броньовані тилові двері дота.
- Буна дзіва! - сказав я йому і ошелешив прикладом по голові… А в дот - протитанкову…
- Давай, загинай сміливіше, - недовірливо перебиває новичка рослий пристаркуватий сапер. - Хто дасть води ковтнути - я теж збрешу…
- Спека стоїть нестерпна. Вся долина під кручею по самі й ціния мов налита прозорим, розтопленим склом. Сюди нізвідкіль не залетить вітрець і не сколихне гаряче повітря. Обслуги біля мінометів стоять, вмиваючись потом, чорні, як негри. Але настрій у всіх збуджений, піднесений, бо зразу надходять чутки про падіння то того, то іншого дота хоч і бійці-штурмовики часом гинуть разом із ним. Хома Хаєцький з червоними від безсоння булькатими очима сидить весь у кіптяві, вставляючи в оперення мін додаткові заряди. Він без угаву править теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами.
- Товаришу гвардії лейтенант, - звертається він до Сагайди, підкидаючи на руці міну. - Еж приємно якомусь фріцеві спіймати до рук отакий огурок? Гей би вдавився!
Десь поблизу, вгорі під кручею, вибухає снаряд, і безсилі осколки хурчать над головою, мов ситі перепели. Це трохи бентежить Хаєцького, і він задирає голову туди, поверх кручі, до неба. Він погрожує в бік противника міною.
- Е, май розум! - гукає Хома, розважаючи всю роту, - куди ти стріляєш? Чого ти хочеш? Чи, може, ти надумався мені віку вкоротити? Але ж то було б кепсько! Бо маю дома жінку, і двох дітей, і батька старого! Та і я жити хочу!… Роман Блаженко теж надягає на міни додаткові заряди, і рана йому не заважає в цій роботі.
- Я стидав би ся, - каже він, - сидіти згорнувши руки, коли всім навколо такі жнива, такий шарварок… А я ж. братці, нарівні з вами також з'їдаю казанок каші.