Було, б незручно говорити про потоп, коли б ця катастрофа сталася за правління когось з російських імператорів...»
Маркіз уважно зазначує часті на вулицях випадки жорстокого биття поліцією простих людей, свідком чого йому не раз доводилося бути:
«Я згоджуся, що подібні вчинки належать до тутешніх звичаїв, бо я не бачив виразу протестів чи жаху на обличчях жодного з глядачів цих жахливих сцен, а при цьому були люди з усіх верств. За білого дня, на переповненій вулиці, бити людину до смерти раніше ніж її судити, от що здається цілком природнім суспільносте та поліції в Петербурзі. Міщани, шляхта, солдати й городські багачі та бідні, великі й малі — всі погоджуються спокійно, що подібні речі відбуваються в них на очах, не турбуються законами цього вчинку. Деінде громадянина боронять усі перед агентом влади, що переступає межі; тут усе навпаки...»
Мораль народу є повільним вислідом взаємовпливів законів на звичаї та звичаїв на закони, вона не міняється за одним помахом палиці чарівника. Звичаї москалів, всупереч усім претензіям цих напівдикунів, є і залишаються ще довго жорстокими».
Від француза, що в ролі домашнього навчителя перебував довгий час у Петербурзі, Шостій довідується про долю, яка стрінула Пушкіна та про роль, яку в смерті поета відіграв Ніколай Палкін, рівнож як і про заслання Лєрмонтова на «осолоджений Сибір» — Кавказ за вірші про смерть Пушкіна. Від цього ж француза Кюстін довідується про великі селянські заворушення на Волзі, які мали бути стлумлені дуже криваво. Про характер майбутньої революції де Кюстін висловив декілька спостережень, які пізніше справдилися вражаюче: «Тому, що все однакове, незмірне розтягнення території не стане перешкодою для того, щоб все відбулося в Росії з одного кінця до другого з пунктуальністю, у чарівній згоді, якщо коли-небудь здолають виконати справжню революцію через цей народ, то різанина буде регулярна, як полкові вправи. Побачите села, перетворені на касарні та вбивство, що з халуп організовано і збройно посувається шиком, в повнім порядку, нарешті москалі улаштують грабунок від Смоленська до Іркутська, так, як вони марширують під час параду на площі перед Зимовим Палацем у Петербурзі. Наслідком такої одноманітності природних нахилів народу та його суспільних звичаїв постає однозгідність, прояви якої можуть стати дивовижними, як у Добрім, так і в злім.
Все є темне в майбутньому світі, але що є певне — це те, що світ побачить дивні сцени, які відіграє перед іншими націями ця заздалегідь определена нація».
Усі ті пророчі думки де Кюстіна були навіяні грізними селянськими розрухами на Волзі, що саме відбувалися в час відвідин маркіза та про які було заборонено навіть говорити, не те, що писати. Словом, точнісінько так, як за наших часів це роблять у Москві сучасні нащадки Ніколая Палкіна.
А от ще дальші слова Кюстіна, які знову-таки здаються написаними, неначе сьогодні:
«Я додам, що криваві сцени ще відбуваються щодня в багатьох місцевостях цієї самої країни, де суспільний лад щойно був порушений та відновлений таким жахливим способом. Ви бачите, як москалі з гордістю закидають Франції її політичні непорядки та з того роблять висновки на користь самодержавія. Але хай буде дана воля друку в Росії на 24 години і ви довідаєтеся про таке, що вас примусить з жахом відступити. Мовчання конче потрібне для утиску. При самодержавній владі порушення мовчанки є недискретністю, що дорівнює державній зраді.
Якщо знаходяться поміж москалями кращі дипломати, як серед більш поступових у цивілізації народів, то це тому, що наші часописи дають їм відомості про все, що в нас діється, про передбачення і замість того, щоб мудро ховати від них наші недоліки, ми за них пристрасно щоранку їм нагадуємо в той час, як їхня, працюючи в темряві, візантійська політика ховає старанно перед нами все, що вони бояться нам показати.
Ми йдемо за денного світла — вони посуваються приховано: гра не є рівна. Незнання, на яке вони нас залишають, нас осліплює; наша щирість їх освітлює, ми маємо хибу балакучосте, вони посідають силу таємниці: от що робить їх такими звинними».
VI
ІНВАЗІЯ ЗАГРОЖУЄ
ЄВРОПІ ЗІ СХОДУ.
ОПИНИВШИСЬ У РОСІЇ, ДЕ КЮСТІН ПОЧАВ ДУЖЕ ЧОРНО ДИВИТИСЯ НА МАЙБУТНЄ ЄВРОПИ:
«Все, що я вам можу сказати, це те, що від часу, коли в Росії я бачу дуже чорне майбутнє Європи, Проте моє сумління примушує вам сказати, що цей погляд поборюють дуже розумні та досвідчені люди. Ці люди кажуть, що я перебільшую могутність Росії, що призначення цієї країни є понести свої здобутки на Схід, а потім розпастися... Вони визнають, що цей народ має відчуття мальовничості; вони присуджують йому музичні здібності, вони заключають, що ті нахили можуть допомогти розвинути до певної міри мистецтво, але їх не вистачає для переведення панівних намірів, які я йому приписую та які я вбачаю в його урядові. Наукового генія бракує москалям, — додають вони — москалі ніколи не виявили творчої сили, вони від природи одержали лінивий та поверховий дух; якщо вони вчаться, то більш від страху, а не через схильність; страх робить їх здатними за все братись... Але страх також перешкоджає їм зайти задалеко на кожнім шляху; геній через сміливість своєї природи є як героїзм, він живе свободою, в той час, як страх і рабство мають обмежене існування, як і пересічність, чиєю зброє вони являються... Москалі скоріше покірні, як розумні, скоріше релігійні, як філософи, вони мають більше слухняності, ніж волі, їхній думці бракує руху, як їхній душі свободи... На хвилину вони можуть стати здобичниками зброєю, але ніколи не стануть ними ідеєю, а народ, що не має чого навчити народи, які він хоче підбити, не є на довший час міцнішим».