В архітектурі Кремля все має символічний сенс, вільний чи ні, але те що залишається реального, коли ви перемогли ваш перший переляк, щоб дістатися до глибини цих дикунських пишнот — це купа схованок, бундючно прозваних палатами та соборами. Москалі чинять мудро, вони не виходять із в’язниць.
Саме їхнє підсоння є спільником тиранії. Холод цієї країни не дозволяє будувати тут великих церков, де вірні замерзали б під час молитви; тут дух не зноситься в небо оздобами релігійної архітектури, під цією широтою людина може ставити Богові лише темні будиночки. Темні кремлівські собори з їх вузеньким склепінням та грубими мурами, нагадують льохи — це мальовані в’язниці, в той час, як палати — це позолочені темниці».
Далі де Кюстін зазначає, що душею Кремля є Іван IV-ий: «Це не він збудував цю фортецю, але він в ній народився, там умер і туди повертається, його дух залишається тут».
«План Кремля був започаткований і виконаний за його предка Івана III-го і людьми цього покрою; та я хочу послуговуватись цими величезними постатями, наче дзеркалом, щоб представити вам Кремль, якого я не можу змалювати звичайними засобами, бо тут мої слова не дорівнюють речам...
Якщо з улаштування будинку ми виводимо характер особи, яка в ньому живе, то чи не можемо ми шляхом подібного розумування уявити собі вигляд будівель після людей, для яких вони були збудовані? Наші пристрасті, наші звички, наш геній — настільки сильні, що залишають свій незаперечний слід на всьому, аж до самих основ наших осель.
Отже, коли існує спорудження, до якого можна прикласти цей спосіб уявлення, то це саме буде Кремль... Тут ми бачимо приявність Європи і Азії, а геній Візантії сполучує їх.
Як не крутити чи розглядати цю фортецю під оглядом чисто історичним, чи розглядати її під оглядом поетичним та мальовничим — вона все одно буде найбільш національною будівлею Росії, отже, і найцікавішою як для москалів, так і чужинців.
Я вам уже сказав, що Іван IV зовсім не будував Кремля і це святилище деспотизму було збудоване з каміння за Івана III 1485 року двома архітекторами італійцями, що звалися Марко та Піетро Антоніо, викликаними до Москви великим князем, який хотів відновитиі дерев’яні укріплення фортеці, давніше заснованої Димітріем Донським.
Але, якщо Кремль не є твором Івана IV, то він є його ідеєю. Це натхнений пророчим духом Іван III збудував палац для тирана, свого внука. Італійці-архітектори були всюди, але ніде ці люди не створилй нічого подібного до твору, виконаного ними в Москві. Я додам, що й деінде були абсолютні самовладці, несправедливі, довільні, примхливі, та все ж панування жодної з тих потвор не дорівнює царюванню Івана IV, те саме зерно проростало під різними широтами і на різних ґрунтах витворило рослини того самого роду, але відмінні розміром та виглядом. Земля не побачить двох архитворів деспотизму, подібних Кремлеві, ані двох націй так забобонно терпеливих, як нею була московитська нація за ославленого царювання свого тирана.
Наслідки його даються взнаки ще за наших днів. Якби ви мене супроводили в цій подорожі, то ви відкрили б разом зі мною на дні душі московського народу неминучі спустошення самодержавної влади, доведеної до останніх висновків, спочатку — це дикунська байдужість до святости слова, до щиросте почувань, до справедливосте поступовань і, потім — це перемога брехні в усіх життєвих вчинках та справах. Це брак чесноти, недовір’я, обман у всіх формах, словом — моральний сенс є винищений». (Слід зазначити, що Турґенєв не раз висловлював погляди, вражаючо подібні до Кюстінових. 1865 року він писав до графині Лаваль, що чесноти, прямоти, щирости, одвертости — немає в його народі...). (І. Турґенєв. Пісьма к ґрафіне Лаваль, м. 1915)
Але вернімося до Кюстіна в Кремлі, який проголошує далі: «Мені здається, що я бачу процесію пороків, що виходить усіма кремлівськими воротами, щоб затопити Росію.
Інші нації зносили тиранію, московська нація її одушевила, вона ще любить її. Чи не є характерним цей фанатизм покірности? Тут, одначе, не можна заперечити, що ця народна манія винятково може стати основою взнеслих поступувань. Тут людина часто доводить приниження до героїзму, вона не є добра, але не є дрібничкова. Це те, що можна сказати про Кремль. Немає приємносте дивитися на те, але це кидає вас у жах. Це не гарне, це жахливе, як царювання Івана IV
Таке царювання осліплює назавжди людську душу в нації, що терпеливо зносила його до кінця; останні небожата цих людей, розп’ятих катами, будуть відчувати муки своїх батьків. Злочин проти людськосте деградує народи аж до їхніх найдальших нащадків. Цей злочин не полягає лише в тому, що хтось чинить несправедливість, але, що ніхто цьому не протиставиться; народ, який під приключкою, що покірність є найперша з чеснот, зберігає тиранію для своїх нащадків, нехтує своїм власним добром, він робить гірше, як це: він ухиляється від своїх обов’язків.