Дивуйтесь цьому єдиному в історії видовищу, москалі із завзятістю та підлістю людей, що хочуть посідати цілий світ, плачуть біля ніг Івана, щоб він далі правив над ними, ви знаєте як, та щоб він зберіг для них те, що зненавидів би кожний народ, не захоплений фанатичним передчуттям своєї слави.
Всі клянуться — великі, малі, бояри, стани та особи, словом — ціла нація клянеться із слізьми, з любов’ю підкоритися в усьому, щоб тільки він не залишив їх на самих себе. Цей верх нещастя є єдиною загрозою, яку москалі у своєму нешляхетному патріотизмі не можуть холоднокровно зносити; беручи до уваги, що неминуче безладдя, яке постане, зруйнувало б їхню імперію невільники. Підлість, доведена до цього ступеня, наближається до взнеслоґо; це щось від римських чеснот і вона уточнює державу, але яку державу, милий Боже!... Засіб знеславлює мету.
Тим часом розчулена жорстока бестія змилосердилася над звірятами, з яких довгий час робила для себе пасовисько; вона знову повертається до влади без обмежень, навпаки, з абсурдними застереженнями на користь своїх гордощів і люті. Він згоджується їх прийняти неначе з ласки до цього народу, залюбленого у приниженні так, як інші народи є фанатиками свободи, до цього народу насичуваного своєю власного кров’ю, народу, що прагне, щоб його вбивали на втіху свого володаря, він тремтить, як тільки віддихне в спокою.
Починаючи від цього моменту витворюється методична тиранія, але проте ґвалтовна, якої подібної не знають літописи людського роду, беручи на увагу, що було ж стільки божевілля в її виконуванні і в покірності супроти неї. Володар і нація в ті часи, ціла імперія — здуріли, а наслідки цього шалу ще тривають.
Грізний Кремль, з усіма своїми залізними брамами, своїми ославленими підземеллями, своїми неприступними мурами, своїми вежами — здається занадто слабо укріпленим для нерозважного монарха, що хоче вигубити половину свого народу, аби могти керувати в спокою другою половиною в цьому серці, що само по собі збочується від терору і люті, де зло та страх витворюють щодня нові спустошення, поєднується незрозуміла зневіра (бо для цього немає жодної помітної причини, принаймні позитивної) з безцільною жорстокістю; так найбільш ганебна трусливість спричинюється до найбільш сліпої жорстокости. Новий Навуходоносор, король, перетворений на тигра.»
Далі де Кюстін згадує залишення Кремля Іваном IV, що створив для себе нову цитадель в Слободі Олександрівській та про заснування опричнини. Нарешті розпочинає довіу серію цитат з історії Карамзіна у французькім перекладі Жофре (Париж, 1826). Ось, наприклад, один уривок з Карамзіна:
«4 лютого 1565 року Москва побачила сповнення умов, оголошених царем для духівництва та для бояр в Слободі Олександрівській. Розпочали страчувати, так званих, зрадників, що нібито змовлялися разом з Курбським на життя царя, цариці Анастасії та її дітей. Першою жертвою був знаний воєвода князь Горбатий Шуйський. Цей видатний полководець, що багато спричинився до здобуття Казанського ханства, був засуджений на смерть так само, як і його сімнадцятирічний син. Вони обоє вступили на місце тортур спокійно та гідно, тримаючись за руки... Зять Горбатого, князь Ховрін, грек родом, великий старшина Головін, князь Сухой Кашін, князь Горенський — були повішені того самого дня. Князя Шеверьова посадили на паль. Князів Куракіна та Немого постригли в ченці; велика кількість бояр та боярських дітей була позбавлена майна, інші — засуджені на вигнання» (Карамзін, т. IX, ст. 99).
Не будемо тут наводити за Карамзіном описи злочинів оприччини, що з наказу царя руйнує, грабує, гвалтує, палить та пустошить решту населення Москви і околиць, так звану, земщину, поставлену царем поза законом. Цар сам бере якнайдіяльнішу участь в геройствах своєї опрйччини і своїх власних синів примушує до цього.
«У керуванні справами, — пише далі де Кюстін — життя цієї потвори є суміш енергії та підлосте. Він загрожує своїм ворогам, доки вважає себе сильнішим, а переможений — він плаче, скиглить. Він знеславлює себе, знеславлює свою країну, свій народ і ніколи не знаходить спротиву, жодний голос не піднесеться проти цих потворностей!!! Ганьба, ця остання кара націй, що зраджують самих себе, не отвирає очей москалям!..