Москалі у високій мірі мають торговельний дух; це вам пояснить, чому ярмаркові купці зрозуміли, що справжні торгівці існують лише завдяки довір’ю, бо кожна уступка, зроблена для їхнього кредиту, приносить їм «сто на сто». Це не все: є ще друга причина небезпеки банкрутства. Охоту до скрахування знищив страх перед справжнім сувереном Росії. Цим разом торговельники могли обміркувати, що, коли б вони наразили себе на процеси чи навіть на скарги, то це обернулись би проти них. У такому разі те, що тут зветься законом, було б суворо застосовано. Вони побоялися ув’язнення, биття, а може і чого гіршого. У згоді з цими мотивами, подвійно примусовими, серед загального мовчання, цього нормального стану в Росії, вони подали ще гарний приклад купецької чесноти, якою губернатор намагався мене приголомшити. В дійсності я був засліплений лише на хвилину. Я дуже скоро зрозумів, що московські купці не руйнують себе взаємно з тих саме причин, з яких матроси на Ладозі, кучери в Петербурзі та стільки інших чорноробів стримують свій гнів, тобто не з причини людяности, але від страху, що вища влада втручатиметься до їхніх справ.
Губернатор не дав мені часу сказати йому того, що злобні язики безнастанно мені говорили, мовляв, кожний фінансовий розпорядок російського уряду дає йому великі засоби зиску. Але хто ж посміє проти цього скаржитися під самодержавним урядом; мені не відомо, які були таємні махінації, до яких звернулися цим разом. До того ще казали, що зиск від цієї, так раптово переведеної фінансової операції, призначений для покриття витрат приватної скарбниці суверена, зроблених для перебудови його власними засобами Зимового палату. Тим більше, що він відмовився з великодушністю, якою захоплювалася ціла Європа та Росія, від грошових пожертв, які надходили від міст, вельмож та визначніших купців, охочих спричинитися до відбудови палацу шефа імперії.
Ви можете судити на підставі цієї докладної розповіді, що її я вважав потрібним зробити про це тиранське шарлатанство, яку вартість має тут правда, яку малу ціну мають тут найшляхетніші почування та найліпші слова, нарешті, про те, яке помішання думок має постати в наслідок цієї вічної комедії. Щоби жити в Росії, не вистачає хитрощів; тут конечно потрібне ще удавання. Затаювання є корисне, підроблення є конечне... У звичайних суспільствах — нація наглить до приспішення, народ поганяє, а уряд стримує, а тут цілком навпаки — поганяє уряд, а народ гальмує, бо для того, щоб якось існувала політична машина, треба, щоб десь був дух стримування. Переміщення думок, яке я зазначаю при цій нагоді, є політичним явищем, приклад якого досі дала мені лише Росія. Під самодержавним деспотизмом революційним є уряд, бо революція означає панування сваволі та владу насильства». (Лист 34-й).
З решти різноманітних спостережень маркіза у цьому ярмарковому місті, слід ще спинитися над його увагами до «переміщення церков та цвинтарів».
«Ви зараз побачите, що навіть смерть не є запорукою спочинку у цій країні, безнастанно перетворюваній примхами самовлади.
Мінін, визволитель Росії, цей селянин-герой, спогад про якого став особливо яскравим після наїзду: французів, похований у цьому місті. Його труна є в соборі поміж трунами новгородських князів.
Це з Нижнього пішов гомін визволення в добі окупації царства поляками.
Мінін, звичайний кріпак, знайшов князя Пожарського. Промови кріпака були повні ентузіазму та надії. Пожарський, натхненний святобливо грубою красномовністю Мініна, зібрав кількох людей; завзяття цих одиниць захопило інших, вони пішли на Москву й Московщина була визволена.
По відступі поляків, прапор Пожарського й Мініна завжди був предметом великої пошани. Мешканці одного села між Ярославлем і Нижнім, зберігали його, як національні святощі. Але в час війни 1812 року відчули потребу викликання запалу серед вояків; потрібно було відновляти історичні спогади, зокрема про Мініна. Тоді позичено цей прапор, щоб нести його на чолі армії в поході на Париж. Давнім опікунам цього прапора дано слово, що їм його повернуть після перемоги. Таким чином прапор Мініна переслідував нашу армію в її відступі, але пізніше принесений до Москви, він не був повернений своїм правним власникам. Його поставили в кремлівській скарбниці, всупереч найбільш урочистим приреченням. А щоб задовольнити справедливі домагання пограбованих, подібну до оригіналу копію, як додавали з глумливою усмішкою до поселян, їм надіслали копію їхнього чудотворного стягу.