«Коли доводиться писати 90 листів про те саме та відповідати тим самим критикам відмінними висловами, хоч завжди тими самими доказами, то ви зрозумієте, мій шановний та видатний друже, що це приятелі завдають прикрощів, а байдужі поправляють справу. Ці останні мають право бути нестерпними, вони цим користуються. Вони принесли мені успіх, якого я не очікував, та до якого я зовсім не звик. Декілька ворогів закидають Мені невдячність: «Бути так добре прийнятим і говорити так кепсько про людей!» Я відповідаю, що, якщо я був би кепсько прийнятим, то був би ще менш вільним. Це приводить до висновку, що слід бути цілком неприйнятим, щоб дозволити собі на одвертість. Це безглуздя. Велике число людей признає мені рацію та підтримує те, що слід назвати моєю сміливістю. Я не потребую жодної підтримки для того, щоб висловлювати те, що вважаю за правду. Книга, хоч у чотирьох томах, випродана за два місяці. Я вже змушений турбуватись другим виданням, в якому зроблю багато поправок. Кілька витинків і переносів, щоб уникнути, поскільки можливо, повторень, які викликані жанром подорожі. Системою книги є правда — навіть у формі. Я міг би зробити трактат про деспотизм, відокремлено від подорожі. Стиль, одначе, був би менш жвавим. Описи без міркувань показались би занадто сухими, а трактат став би нудним та важким, позбавленим різноманітносте, яку надають міркуванням описи. Коротко, я зробив те, що міг. Сподіваюсь, що ви вже давно дістали ваш примірник. Я переслав вам один з перших, які я міг видерти від мого книгаря, що вражений швидкістю продажу, не мав змоги піти назустріч домаганням усіх покупців. В Парижі було повно москалів, що напосілись кричати як орли, чи скоріше ґерґотіти наче гуси. Можете собі уявити, що то за шум учинився!!! Вони примусили всіх читати мою книгу. Доктор Корев переклав багато уривків з коректурних відбитків і вони мають бути видруковані в однім часописі в Липську, але я не міг його дістати. Я продав один примірник коректурних відбитків одному англійському книгареві, який мав видати повний переклад у Лондоні в той самий час, коли оригінал поступив у продаж у Парижі. Політичні міркування лякають літературні журнали у Франції, однак «Journal des Debats» поважно обговорюватиме книгу. П. Перне, якого історію побачите в четвертому томі і який є тепер редактором «Revue independante», написав мені, що запевнить мені справжнє признання, але моя книга така католицька, а його журнал такий революційний, а найбільш такий антихристиянський, що я гадаю, що політичні міркування переважають над його почуттями.
Від шести місяців живу в самотньому місці, що його я потребував для відпочинку. Мені неясно пишуть, що успіх все росте в Парижі, але цей успіх з першої хвилини мене ніяк не задовольняє. Ця блискуча курява швидко спадає додолу й не охороняє від забуття. Я хотів би знати про враження від книги за кордоном, а найбільше в Петербурзі. Чи ви маєте якусь можливість сповістити мене про це? Потрібно бути дотепним, щоб судити про книгу, якої форма постійно суперечна змістові: форма є легка, розпорошена, зміст — поважний. Це вже досягнення із боку читача, якому на протязі чотирьох томів кажеться: «Даю вам мої ідеї, розгляньтесь у моїй книзі». Я досяг цього, спочатку через те, що бачив паризьку суспільність, яка нічого більше не вимагає: Але пізніше прийшла черга на критику.»
В наступному листі до Ензе з того самого Біберіху, з дня 27 липня, Кюстін багато пише про свою книгу, відповідаючи на критичні зауваження до неї, які йому надіслав Ензе. Дуже важливі рядки знаходимо в «пост скріптум» у листі до Ензе від 7-го серпня 1843. Там читаємо: «У хвилини, коли я запечатував мого листа, я одержав повідомлення з Парижу, в якому мене сповіщають, що мій твір є причиною неласки, усунення та заслання до віддалених провінцій Росії баронесси Фредерикс, сестри Ігнатія Гуровського та близької приятельки цісаревої, як також про заслання на Сибір Адама Гуровського та про багато інших окремих переслідувань, що ними імператор не побоявся жорстоко підтвердити суворість моїх спостережень. Читаючи мою книгу, він не відчув, що в ній було значно більше моєї інтуіції в тому, що йому здавалось образливим, ніж розшуків і пояснень, зібраних із усних переказів. Я значно більше вражений тим, що я відгадую, ніж тим, що мені кажуть і доказують, що я відгадав цілком правдиво. Якщо це має бути доброю політикою, то нехай живе кепська! — Ви є в стані знати правду про всі ці особисті помсти. Будь ласка, витягніть мене з непевности, якщо можете. Ніщо не завдасть мені більшої прикрости, як почуття того, що я спричинився до справжнього нещастя, в надії, (ой леле!) занадто марній принести неокреслене добро. Навіщо здалась російська поліція, коли їм не відомо про те, що я не бачив майже нікого в Росії, крім двору під час великих прийнять, що я жодним способом не комунікувався з Адамом Гуровським, ані листовно, ані особисто. Ту сумну новинку принесли поляки через Париж, Маю надію, що вона фальшива.