Ось Бальзак покликаний мене спростувати. Це є початок війни, але я не хочу її провадити. Моїм наміром було піднести перший крик. Другі прийдуть згодом, щоб провадити напад дальше. З мене досить, що я їх остеріг».
У листі до Ензе від 20 січня 1844 року з Парижу Кюстін м. ін. пише: «Я боявся друкувати перше видання, щоб книга не впала, як камінь у воду. Я побоювався звичного мовчання людей, що на них я нападав і тепер їхній незручний гнів переступає всі мої сподівання...»
Так само в листі з Парижу 24 лютого 1844 року він пише: «Моє друге видання, завдяки спростуванням москалів, було розхоплене неначе чудом». Поруч з цим він відмічає знову діяльність російського посольства в Парижі, яке мало великий вплив на тодішні паризькі часописи, чи щонайменше на більшість з них. Так само, як це твориться й тепер. З цієї нагоди Кюстін пише кілька рядків про всюдисущість московських пазурів: «Що за потужність та яка політика! Коли царі засядуть у Візантії й удаватимуть, що хочуть трактувати з Римом, світ скаже, що я казав правду, кидаючи першим крик на сполох! Між іншими невигодами волі друку є те, що країни, в яких вона панує, без контролю стають ареною, де гроші ворожих держав нацьковують газети, що стають відкритими трибунами для баламутів, які діють в інтересах чужини. Між зловживанням, свободою і деспотизмом, що станеться з Європою?»
«Слід шкодувати, що листів Фарнгаґена до Кюстіна майже зовсім немає» — пише Людмила Ассінґ, видавець листів Кюстіна до Фарнгаґена та племінниця останнього. (Lettres du Marquis Ade Custine a Vambagen d’Ense et Rubel Vambagen d’Ense. Bruxelles. 1870 p.VI.) Але з листів Кюстіна видно, що його німецький приятель не погоджувався з його поглядами на Росію й частіше писав про це Кюстінові. Зрештою, цей приятель сам у Росії ніколи не був і знав про неї лише зі «своїх студій».
XVIII
«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СКАНДАЛ»
В КІНЦІ СВОГО «РЕЗЮМЕ З ПОДОРОЖІ» КЮСТІН ДОСИТЬ ДОКЛАДНО РОЗПОВІДАЄ ПРО СВОЮ ЗУСТРІЧ З ЧААДАЄВИМ, НЕ НАЗИВАЮЧИ ЙОГО, ЗРОЗУМІЛА РІЧ, ПО ІМЕНІ.
Швейцарський вчений Шелтінґ вважає, що: «Так Кюстін не лише виніс на форум Європи самий випадок з Чаадаєвим, як приклад пануючої в Росії неволі для сумління і думання, але також виклав перед широкою громадськістю Західної Європи та поставив там до обговорення історичні та релігійно-філософічні думки Чаадаева про духовно-культурну відмінність Росії від Західної Європи. Він цим зробив саме те, чого завжди бажав собі Чаадаев».
Таким чином, завдяки книзі Кюстіна «всеросійський скандал », що стався в жовтні 1836 року у висліді надрукування московського перекладу «Філософічного листа» Чаадаева в журналі «Телескоп» Надєждіна — розрісся у скандал всеєвропейський...
Французький католицький дослідник Шарль Кене перший звернув увагу на те, що філософія історії Чаадаева, зокрема у сфері протиставлення Росії — Європі, так би мовити, у вигляді книги Кюстіна «Росія в 1839 році», що видана в Парижі 1843 року, появилась тоді втретє. Перший раз Чаадаев виклав свої погляди у формі рукописного листа французькою мовою 1829 року, вдруге — перший філософічний лист появився в жовтні 1836 року у перекладі на московську мову в журналі «Телескоп» у Москві. Але цим разом дістала вона загальноєвропейський відгук. (Шелтінґ, ст. 64.)
Після появи книги Кюстіна негайно зреагував тогочасний петербурзький уряд, для якого, за висловом Шелтінґа: «Аж ніяк не було байдуже те, що думає закордон про нього та керовану ним країну. Зокрема, цей уряд не був байдужий до поглядів впливових письменників».
Як пише Шелтінґ, перші відповіді появились у Парижі та походили від урядово для того призначених агентів з російської дипломатичної служби. Яків Толстой, який мав завдання стежити за кордоном за появою книжок про Росію, написав ще того ж року аж дві брошурки французькою мовою. Слід припускати, що ці взірці толстовської прози не багато промовляли до тодішніх західноєвропейських читачів книжки Кюстіна. Через те ще один урядовець місії петербурзького уряду в Парижі, поляк та католик, Ксаверій Лабенський, написав того ж року «Слово про твір п. де Кюстіна» французькою мовою. Це «Слово» вийшло другим виданням ще раз через два роки та було видане в перекладах на німецьку та англійську мови. Так само урядовий публіцист Палкіна Н. Ґреч написав московською мовою спростування, яке крім того видали у французькому та німецькому перекладах. Урядовець московської місії в Мюнхені Теодор Тютчев, змосковщений нащадок флорентійських патриціїв Сіиссі-Чуччі, також і собі приєднався до цього толстовського фонду чи пак «толстовського хору» французькою брошурою під назвою «Лист до п. д-ра Кольба» (1844), що спочатку був уміщений на сторінках часопису «Augsburger Allgemeine Zeitung». З усієї цієї урядової прози надавалася до читання лише брошурка одинокого Лабенського, що, до речі, ніколи не був фаховим прозаїком, бо до того часу займався виключно віршованими вправами французькою мовою та видав чотири збірки чи томи французьких віршів власного виробу.