Крім цих московських шпигунів Яків Толстой був аж надто явним шпигуном, а ексцеллєнц Ґреч стояв у безпосереднім зв’язку з третім відділом Палкінської канцелярії (Лємке: Ніколаєвскіє жандарми і література, ст. 143-150) та інших представників петербурзького урядового світу. Толстому пощастило змобілізувати на фронт проти Кюстіна одного напівеміґранта Івана Ґоловіна, ліберального публіциста, що від довшого часу мешкав у Парижі. Толстой доніс на Ґоловіна шефові жандармів Бенкендорфу й Ґоловін дістав наказ повернутися до Росії. Щоб добитись скасування цього наказу, Ґоловін також написав спростування на книгу Кюстіна, видане французькою мовою 1843 року. (Лємке, 555-572, Аннєнков: «Літ. Воспомінанія», 1909, ст. 305).
Шелтінґ вважає, що ця енергійна урядова літературна пропаганда була викликана міркуваннями престижового та кредитового характеру. Чужеземні кредитові установи уважно стежили за внутрішнім становищем у Росії та за всіма ознаками незадоволення, можливої революції або загостреної реакції, що могли б зменшити кредитоздатність російського уряду. Цілком природно в Петербурзі намагались всіма засобами боротись проти впливу творів, подібних до листів де Кюстіна. Як подає знаний тогочасний критик Сент Бев, петербурзькі урядові кола мали намір впрягти до цієї справи ще не кого-небудь, а самого Оноре де Бальзака. Але не можна цілком певно встановити, чи справді Бальзака уряд Палкіна впустив тоді до Росії, як це твердить Сент Бев, на те, щоб зробити з нього «урядового опонента п. де Кюстіна». Проте, здається, дипломатична місія в Парижі натякнула міністерству закордонних справ у Петербурзі, що слід використати великі грошові запотребування Бальзака, який подорожував тоді по Росії (він залишив палкінський райх у жовтні 1843) для заперечення де Кюстїна. У відповідному зверненні місії до міністерства чигаємо: «Приходячи на поміч п. де Бальзакові в грошах, було б, мабуть, можливим використати перо цього автора, що ще зберігає певну популярність тут, як також в Європі взагалі, щоб спонукати його написати заперечення ворожого та наклепницького твору п. де Кюстіна.» (Al. v Schelting: Russland u Europa, c. 337-339; Alfred Dumaine: Le Marquis de Custine et la Russie, La Revue de Paris, 1922,1 Fevrier, p. 496-497; J. W. Bienstock: Dostoievski et Balzac, Mercure de France, 1924,1 Decembre, p. 420; Charles Quenet: Tchaadaev et letters philosophiques, Paris, 1931, p. 298).
Зрештою, натяки на спроби притягнення москалями Бальзака до виступів проти де Кюстіна знаходимо і в листах останнього до Фарнгаґена фон Ензе, на превеликий жаль, не згаданих та не використаних навіть у таких капітальних працях, як Кене та Шелтінґа.
У листах Кюстіна до Фаргаґена фон Ензе знаходимо й мальовничу згадку про появу петербурзького шпигуна Греча в Парижі: «Брошурка п. М. Греча, перекладена на французьку мову, щойно вийшла. Цей персонаж був дивно анонсований у Парижі. На дверях усіх, бодай трохи знаних осіб, причеплено було картки з іменем Греча, та нижче: великий російський шпигун. Він скаржився на цей наклеп, але спробуйте знайти винного! Було багато сміху, а в цій країні сміх завжди є зброєю». (З листів Кюстіна до Фарнгаґена ф. Ензе з Парижу, 20 січня 1844. Lettres du Marquis de Custine a d’Ense, p. 472.)
XIX
ВСЕРОСІЙСЬКИЙ СКАНДАЛ
У СВОЄМУ ЛИСТІ З ДНЯ 9 ЛИПНЯ 1843 ДО ФАРНГАҐЕНА КЮСТІН ЗАПИТУВАВ: «Я ХОТІВ БИ ЗНАТИ ВРАЖЕННЯ ВІД КНИГИ ЗА КОРДОНОМ, А ГОЛОВНЕ У ПЕТЕРБУРЗІ. ЧИ ВИ МАЄТЕ ЯКУ МОЖЛИВІСТЬ ПОВІДОМИТИ МЕНЕ ПРО ЦЕ?»
На жаль, листи Фарнгаґена до Кюстіна до нас не дійшли, тому і відповідь його на ці запити невідома. Але певну відповідь на ці питання знаходимо натомість у книзі Мих. Лемке «Николаевскіє жандарми і література 1826-1855» (Изд. второе С. В. Бунина, С. Петербург, 1909, ст. 141-152). Лемке, скориставшись нагодою ліберального подиву за короткого урядування міністра внутрішніх справ, кн. Святополк-Мирського, одержав у 1904 році дозвіл переглянути архів третього відділу канцелярії його величности і знайшов там листування в справі книги Кюстіна. Даємо, отже, слово цьому дослідникові. Лемке пише: