Далі Лемке починає використовувати листування з таємного жандармського архіву: «Звичайно, уряд дивився на справу інакше (як Тютчев) та подбав випустити силу різноманітних спростувань. Вже Я. Толстой написав два: під псевдонімом Яковлева та друге за своїм графським підписом. Він перший сповістив жандармам Дубельта про вихід книги. Йому доручили відповісти, як він сам вважатиме за відповідне. Потім старший радник міністерства закордонних справ Лабенський випустив книгу, видану в Парижі французькою мовою, в Берліні німецькою та в Лондоні англійською.
Приклав свою руку до оборони Росії і славетний побратим Булгарина — Ґреч. Про це я й хочу розповісти, докладно використовуючи дуже цікаву архівну «справу».
31 липня 1843 року ексцелленція Ґреч писав з Гайдельберґу до Дубельта велике щирошпигунське послання, де м. і. читаємо: «Найліпші наміри та вчинки нашого уряду підпадають тут викривленим пересудам та злонаправленим зауваженням часописів. Складають та поширюють їх, здебільшого жиди, хрещені та нехрещені, які заволоділи, німецькими журналами. Вони злостяться на Росію переважно через те, що митниця на суходольнім кордоні Пруссії не пропускає їхньої контрабанди. Я переконався, що це головна причина злоби та ненависти супроти Росії».
Далі Ґреч відразу переходить до книги Кюстіна, маючи на увазі добре заробити на її спростуванні.
«З книг про Росію, що вийшли останнім часом, найогиднішим твором є книга падлюки маркіза де Кюстіна. Гідне зауваження, що вона у Франції не викликала майже жодного враження... (Все це нісенітниця. А. Ів. Турґенєв рішуче зазначив: «Книгу читає ціла Європа», «Остафєєвский Архів князей Вязємскіх», IV, 256 — прим. М. Лемке) з тієї причини, що в безлічі щоденно нових книг усе в Парижі губиться. Рідко яка книга проживе там три тижні: все тоне в безодні забуття. Але. тут, у Німеччині, цю книгу довбають та передовбукль, говорячи: чому її не спростовуєте».
Дальші рядки з цього листа Греча, який безперечно становить верх московського епістолярного мистецтва XIX ст. (як листи Ґрознаво до Курбського загально вважаються вершком московського лицемірства XVI ст.), наводимо в незрівняній мові первотвору:
«Ваше Прєвосходітєльство! Заставьтє за сєбя вєчно Бога моліть! Іспросітє мнє позволєніє разобрать ету кніґу: я напішу разбор єйо как можно основатєльнєє і хладнокровнєє: бєс труда і малєйшей натяшкі докажу я, что всє пріводімиє Кюстіним факти і дєла суть сущая ложь... раді Боґа, разрєшітє, нє посрамлю землі русскія. Что нє станєт в умє і талантє, то достанєт пламєнная моя любовь к Государю і атєчеству!»
Праця кипіла... 24 серпня хитренький змоскалізований чех Ґреч пише Дубельтові; «Не очікуючи відповіді Вашої на листа з 31 липня, я кинувся до розгляду книги Кюстіна, закінчив його й долучую при цьому...»
22 вересня Дубельт відповів Ґречові, що він читав Бенкендорфов! Ґречів архитвір та що Бенкендорф щиро дякує ексцелленції та повертає рукопис протикюстінівської грамоти, яку потрібно «отпечатать особнимі брошюрамі на немецком і французском язиках для распространєнія за ґраніцєю сколь вазможна в большем чісле екземпляров.
Саме в день відіслання цього листа була одержана від Ґреча пропозиція писати проти католицтва в Росії та взагалі ще створити під його наглядом добре оплачений кадр письменників для оборони Росії. Дубельт відповів Гречові 25 вересня, що його шеф Бенкендорф цілком схвалює намір спростувати книги та статті проти Росії. Добре було, коли б й інші літератори — але самі по собі стежили за цим та спростовували. Вишукувати таких письменників та мати їх під своїм впливом не личить гідності петербурзького уряду. Вибравши таких агентів, як у Парижі Толстой та в Німеччині барон Швайцер, уряд зробив усе, що можна було зробити...»
Лемке додає, що уряд очевидно вважав, що нема пощо утримувати за платню зґраю агентів-літераторів. Замовлені з Росії примірники книги Кюстіна наказано було повернути назад за кордон. Але вони знову повертались, загорнені в нові обгортки, з Парижу до Петербургу.
8 жовтня Ґреч пише до Дубельта з Парижу: «Так я успел усердним трудом своїм угодіть поштєнному графу! І так может бить усєрдіє мойо будет пріятно Государю нашему Атцу і Блаґадєтєлю!» Далі Ґреч дає до зрозуміння, які витрати він має з перекладом та друком антикюстінівської грамоти. Нарешті, він сповіщає, що знайшов «харошаво челавєка», що за «хароші» гроші готовий продовжити протикюстінівську акцію ще далі. Це драматург Оже, що давніше замолоду був три роки юнкером у гвардії в Росії, яку через грошові труднощі мусив покинути... Оже «помніт і сердечно любіт Рассію. Прочітав кнігу Кюстіна, он весною поривался в Россію, чтоби там на местє ізаблічіть падлєца. Ми затєваєм с нім напісать водевіль: «Voyage en Russie» і виставіть Кюстіна на посмєяніє всєму Паріжу. Содєржатєль тєатра «de la porte Sint Martin» бєрйотса дать ету пйєсу, но і тут нужно будєт подмазать: Паріж хуже нашево ніжняво зємскаво суда, бєс дєнєк нічєво нє сдєлаєшь. Помогітє, а я рад стараться, і маркіза виставіть прєд всєм свєтом, как он таво стоїт...»