Выбрать главу

Один з найвірніших та видатніших слуг палкінського самодержавства Ф, Булгарін писав у таємнім меморандумі до помічника шефа жандармів, Дубельта, 25 квітня 1846 року, про загально відомі речі, про які, одначе, всі мовчали. Для збереження стилю залишаємо нижче подані рядки уривків цього твору в мові оригіналу, Спочатку Булгарін каже про безкарність кримінальних злочинів, що й залишилося незмінним й до сучасної совєтської доби, а потім вказує на розпусту та на дитячу проституцію в блискотливому Санкт-Петербурзі; чого Кюстін, зайнятий розмовами з Ніколаєм Палкіним на двірських прийняттях, не доглянув. Булгарін писав Дубельтові, що крадіж у народі не вважається злочином, а злодіїв поліція викриває хіба що випадково. Поліція бере хабарі від злодіїв та «не помічає» розпусти дітей:

«Воровство нє почитаєтся большим прєступлєнієм. Воруют здєсь много, но всє почті воровства откриваются в нас случайно... Улики (докази) билі явния, но вор уехал і поліцийскій чиновнік сказал: «А на какой ляд я поєду за вором? Дєло пропало.»

Кромє воровства, разврат здєсь усілілся до висшей стєпєні. Дєвочкі от 9 до 11 лєт бєгают толпами і просят дєнєг, прєдлагая сєбя. Ужасно! На толкучєм ринкє днєм, а ночью на главних уліцах от ніх нєт отбоя! Поліция і нє взглянєт на ето, чтоб нє навязивать сєбє дєл, пєрепіски і хлопот. С кого взисківать? Поліцейскій офіцер скажет; «Сто нє в нашей части — с...

Наши трактіри, харчевні, особєнно загородніє, сущіє притони воров і мошєнніков (справжні притулки злодіїв). Частниє і квартальниє получают свою плату за то, чтоби нє мешать торговать (краденим та нагарбленим) і оні нікаго нє бєспокоят». (Лемке: «Николаевскіе жандарми и література», ст. 325-326).

Слід також зазначити, що Пушкін у своїм листі до Чаадаева, написаному з приводу «Філософічного листа» останнього, який є своїми думками дуже близький до ідей де Кюстіна, погоджується з частиною думок Чаадаева, які згодом висловлював також і Кюстін.

Пушкін згоджувався у своїм листі з критикою сучасного стану московського суспільства у Чаадаева: «Слід таки визнати, що наше суспільне життя є сумне, що ця відсутність громадської думки, ця байдужість до всього, що є обов’язком, справедливістю та правдою, це цинічне презирство до людської думки та гідносте — це речі справді невтішні. Ви добре вчинили, що сказали це цілком голосно. Але я боюсь, що Ваші історичні погляди завдадуть Вам неприємносте...»

У другім варіанті цього ненадісланого передсмертного листа до приятеля своїх молодих років Пушкін висловлюється подекуди ще гостріше. У першім варіанті Пушкін, говорячи про московське православне духівництво, пояснював його нижчість просто бородою, що ставила його поза межі доброго товариства. В другім варіанті Пушкін додає, що духівництво не належить ні до вищого суспільства, ані до народу Та «як євнухи воно має пристрасть лише до влади». Далі Пушкін додає: «Релігія є чужою для наших думок, для наших звичаїв... але не слід було цього казати. Те, що слід було висловити і що ви висловили — це те, що наша сучасна суспільність є так само гідна презирства як дурна».

Слід визнати, що ці зауваження Пушкіна про твір Чаадаева, висловлені ще перед Кюстіном, мають безперечну спорідненість з думками нашого французького автора. Наводимо уривок з його «Путєшествія в Арзрум»:

«Нарешті є більш влучний, моральний, більш згідний засіб з уваги на освіченість нашого віку: проповідь Євангелії, але до цього засобу Росія й донині не додумалась. Терпеливість сама по собі річ дуже добра, але хіба апостольство з нею несумісне? (Хіба істину дано нам на те, щоб ховати її під сподом? Ми оточені народами, що плазують у мороці дитячих помилок, і ще ніхто з нас не подумав оперезатися та йти з миром і хрестом до бідної братії, позбавленої донині справжнього світла. Чи так ми виконуємо завдання християнства? Хто з нас, муж віри та покори, наслідуватиме святих старців, що блукають по пустелях Африки, Азії та Америки в лахманах, часто без взуття, даху над головою та страви, але зогрітих теплою пильністю? — Навернення похилого рибака чи мандрівної родини чи хлопця, а згодом біда, голод, мученича смерть. Здається, для наших студених лінощів легше, замість слова живого, відливати мертві букви й надсилати самі книги до людей, що не вміють читати, ніж наражатися на труднощі та небезпеки за прикладом старовинних апостолів).

Пушкін подав з обережносте свою єретичну «кюстінівську» думку в дужках, підходячи до справи дуже здалека. В листах до Чаадаева, не призначених для цензури та друку, він висловлювався сміливіше та простіше.