Цей самий Толстой-американець розвів там провокацію чи агітацію цілком у дусі сучасних НКВД та МГБ, СОНР-ів та КЦАБ-ів з василакіями та ґулай-золотаренками про те, що Гоголь — це державний зрадник. Він — мовляв, — зрадив «матушку Россєю». Це український сепаратист, якого треба закувати в кайдани і вислати у Сибір.
Почувши про це, Россетт починає підступну гру. Нагадуючи Гоголеві, що вона теж походить з тієї самої країни — Малоросії і так само любить цю країну як і Гоголь, запитує в кінці, яка в Гоголя душа — українська чи московська.
Поруч з цим пише, що висилає Гоголеві гроші, які цим разом так само, як і раніше, походять від того самого жертводавця, який не хоче бути названим. Але з рядків листа Смірнової-Россетт цілком ясно для кожного, в тому числі й для Гоголя, хто є цим жертводавцем. Зрештою, Лемке теж коротко згадував про цей лист Смірнової-Россетт, виразно зазначуючи, що жертводавець займає аж надто високе становище.
Нервовий та вразливий Гоголь міг би після залякувань та погроз з боку американця Толстого та натяків Смірнової-Россетт про джерело великих грошових щедрот піддатися депресії й признатися до москалів. Але все ж таки він цього не зробив. Свою відповідь на запит Россетт він почав словами:
«Я сам не знаю, яка в мене душа — українська чи московська». Далі він дипломатично спрямовує розмову на дещо інші рейки, пишучи ось таке: «Знаю тільки те, що ніяк не дав би переваги ні українцеві перед москалем, ні москалеві перед українцем (у московському тексті Гоголь вживає терміни «малоросіянин» і «росіянин»). Ці слова не є конкретною прямою відповіддю на питання, що його руба поставила фінансова дорадниця Гоголя. Все це було політично написано для Толстих і Палкіна, оскільки і лайка на адресу де Кюстіна в листі Россетт до Жуковського була дописана для жандармів («Письма Гоголя», ред. Шенрок, т. II, стор.557).
Ще перед Россетт, Іван Аксаков скаржився, що Гоголь привабливо малює в своїх творах лише українців, а для москалів на його пензлі лишається сама чорна фарба, що дуже пригноблює московських поклонників автора «Ревізора», який, як виходить, не любить ані Росії, ані «русскіх»...
Отже, приблизно в час появи книги де Кюстіна, Гоголь міг уже мати враження, що грунт для нього в щедрого жертводавця може стати хитким. Тому він і удавав таке сильне обурення з приводу книги де Кюстіна, якої сам певно не читав, бо книга була велика, а французька мова не була надто добре відома Гоголеві. Для покращення своїх фінансових основ Гоголь дещо згодом видав своє славетне «Листування з приятелями».
Згідно з одним давним, досі не записаним переказом, який декому довелося почути від покійного сенатора Сергія Шелухина (1862-1938), Гоголь під час свого перебування в Римі вже навіть був цілком готовий розірвати з Росією. Але при цьому він, як завжди, був без грошей. Навколо мав усюди борги та борги. Та ось раптом прибув до Риму наступник палкінського престолу, майбутній Олександер ІІ-гий, а з ним його вихователь Жуковський. Вони негайно платять усі борги Гоголя та ще й дають якісь грошенята на дальший прожиток великомученика-сребролюбця. І таким чином Гоголь занехав свої плани розриву із Росією...
Пригадаймо собі, що в першому своєму листі з Риму Гоголь писав своїм знайомим такі неприязні до Росії речі: «Росія, снєґа, Петербург, падлєци, департамент — всьо ето сказалось сном Яснова на родінє...»
Пригадаймо також, що в перші роки свого перебування в Римі Гоголь дуже приятелював з трьома українцями, учасниками повстання 1830-31 років, які в еміграції стали у Римі священниками — Семененком, Янським та Кайсевичем. Свідоцтвом цієї дружби залишився польською мовою писаний сонет Кайсевича, присвячений Гоголеві. Словацький свого часу назвав цей сонет дубовим. Автор його не був поетом, проте сонет, хоч і дубовий, е дуже щирим та свідчить про теплі й дружні почування автора до Гоголя. Напевно не любов до Москви, а щось зовсім протилежне єднало Гоголя з цими повстанцями.
Так само маємо рівнозначні з тим свідоцтва про паризький гурт знайомих Гоголя. По смерті Гоголя емігрант з України Богдан Залеський, польський поет-романтик, записав у своєму щоденнику, що Гоголь часто сходився в Парижі з ним та Міцкевичем. Ці сходини мали навіть правильний характер. Кожний з учасників по черзі читав реферати. Одного разу Гоголь зачитав з рукопису свій реферат про вдачу слов’янських народів на підставі їхнього власного фолкльору. При цьому особливо влучно були схарактеризовані москалі так, як це лише Гоголь міг зробити... Щодо цих взаємин з Гоголем Залеський виразно підкреслює протимосковський настрій, який був спільний усім трьом — Міцкевичу, Гоголю та Залеському (В. Zaleski: Dzienniki. Przewodnik Naukowy, Львів, 1903). Єдиний лист Гоголя, писаний українською мовою до Залеського, свідчить про те, що їх обох єднала, крім дружби, ще якась велика таємниця.