3. ЗАБУТІ ГОЛОСИ ПЕРЕСТОРОГИ
СВОГО ЧАСУ ЧИМАЛО ВИДАТНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПОЛІТИКІВ ТА АВТОРІВ ВИСЛОВИЛИ НА АДРЕСУ РОСІЇ, ПОДІБНО ДО КЮСТІНА, ЧИМАЛО ВЛУЧНИХ ТА ГЛИБОКИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ.
На жаль, ці поважні голоси перестороги загубилися в гаморі сучасного метушливого життя.
У французькому Конвенті року 1795 Буасі Д’Анґля остерігав перед небезпекою, яка насувалася від Росії. Він казав: «Росія — гірський руїнницький потік, а щоб він не розлився, його конче треба спинити. Чи треба мені нагадувати, що вже шістдесят років, як Росія, ховаючи в собі дикунську силу, придбавши способи новітньої тактики поневолила Україну, знищила Кавказ, підбила Грузію, звоювала Крим, поділила Польщу...
Знаю, що мені можуть відповісти із повного підставою, Що російська імперія — це велетень на глиняних ногах, що корупція роз’їдає її, що рабство позбавляє її всякої енергії, що розширюючись вона тим самим готує свою руїну і що кожне її завоювання — це крок до катастрофи. Погоджуюсь з усім тим, але гігант раніше, ніж загинути, роздушить нас і впаде на наші руїни.
Подумайте про це: Час минає, блискавка блискає... Московський потік збирається, Атила рушає вдруге і ви загинете, як своєчасно не з’єднаєте свої сили, не зупините цього руїнницького бича.»
У середині минулого століття славний французький історик, Мішле назвав Росію «холерою» і просто остерігав: «Коли ми допустимо Росію до участи в європейських справах, то впустимо в Європу розпад і смуту». Російська пропаганда, казав Мішле — різноманітна й відповідна до кожного народу і кожної країни, ще вчора казали, що Росія — це християнство, а завтра скажуть — що вона втілення соціалізму. З її жахливим ладом, з її божевільними володарями — для Росії нема надії.»
Один з найвйдатніших італійських філософів та патріотів XIX ст. Джоберті сказав, що Росія послуговується всередині кайданами і вбивством, а назовні — пропагандою, шахрайством і найбільш зручними інтригами.
Англійський знавець Росії Давід Уркравт, як дипломат докладно знайомий з російськими справами та прагненнями поневолених народів, нагадував Англії про заповіт фундатора петербурзької імперії. Правдивий чи вигаданий, він абсолютно відповідає незмінній загальній лінії всіх російських режимів. Уркравт систематично звертав увагу на невпинні російські інтриги й закликав до гострого поборювання російської політики.
Англієць Гейвелок Елліс («Новий дух» 1892), пишучи про московські секти та Толстого, зазначав: «В усіх цих сектах ми бачили ціпкість, з якою москалі тримаються свого природного комунізму, общини та сексуальної свободи, Цей релігійний дух є лише іншим проявом духу, що виявляє себе в нігілізмі і це є ширший, глибший та цікавіший прояв» (с. 181).
Сам Л. Толстой у своїх нотатках 13 серпня 1865 року писав, що в Росії революція не буде проти царя і деспотизму, а буде проти земельної влаености. Знаний дослідник глибин московського життя англієць Стівен Ґраам, пишучи про всілякі верстви московського племени, неначе наслідує Кюстіна: «Московський міщанин про речі, які від ціни незалежні, — нічого не знає, або коли й знає, то глузує з них і ненавидить їх, замість опери, вони шлють грамофон, замість театру — кіно, замість національної літератури — дрантиві переклади, замість національного життя — жалюгідне мавпування сучасного англійського життя...»
Далі Ґраам надзвичайно влучно пророкував:
«Коли б одного разу московська нація стала зовсім покручей, то це було б найвіроломнішим, найпідлішим, найнебезпечнішим для Європи. Для такого спотворення Росії все є можливим; її дійсно улюблена засада — це запозичення. Вона думає за Ніцшем, що «все є дозволено» і через те «все» всі її засоби є мерзотні, все розпусне... Себелюбна, нахабна, тупа, гидка, невірна, в шлюбі замурзана, брудна, нездібна розуміється зрозуміти добре і правдиве в своїх сусідів і в житті — така є російська буржуазія.»
Але не ліпший і пролетаріат: «Шахтарі не мають культури, не мають смаку, навіть не мають почуття земельної власносте так, що коли по скінченні терміну праці вони одержать сотню чи тисячу фунтів, то їх найбільше турбує, як це все розтринькати, їх ідеалом щастя має бути «водка»... і все блаженство, яке вони осягли за гроші, лежить у цьому. Міас — це село золотих копалень... розташоване в мальовничій долині між височинами, але дивлячись зсередини — це правдиве пекло.»