Ще одна характерна цитата.
«Я не засуджую росіян за те, які вони є, але я засуджую в них претензії видаватися тими самими, що й ми. Вони ще зовсім некультурні. Це не позбавляло б їх надії стати такими, якби вони не були поглинуті бажанням по-мавп’ячи наслідувати інші нації, висміюючи в той же час, як мавпи, тих, кого вони наслідують. Мимоволі спадає на думку, що ці люди втрачені для первісного стану і не придатні для цивілізації.»
Над цим суспільством ширяє примара страху. Саме ним Кюстін пояснює чи не всі ті аномалії, які йому довелося тут спостерігати. Він впливає і на саму національну природу людей і на їхнє суспільне буття.
«У Росії страх заміняє, точніше сказати, паралізує думку, Коли почуття страху панує безперешкодно, воно здатне створити лише видимість цивілізації. Що б там не казали короткозорі законодавці, страх ніколи не може стати душею правильно організованого суспільства, бо він не творить порядку, а лише прикриває хаос. Де немає свободи, там немає душі і правди. Росія — тіло без життя або, точніше, колос, що живе тільки головою: всі члени його, позбавлені сили, поступово відмирають. Звідси витікає глибока тривога, якесь складне для визначення і тяжке почуття, що охоплює всіх у Росії. Корені цього почуття не в смутних ідеях, не в пересиченості матеріальним прогресом, не в породженні конкурентної заздрості, як у новоспечених французьких революціонерів; воно — вираження реальних страждань, симптом органічної хвороби. Росія, гадається мені, єдина країна, де люди не мають уявлення про справжнє щастя. У Франції ми також не відчуваємо себе щасливими, але ми знаємо, що щастя залежить од нас самих; у Росії ж воно неможливе...»
Це — особливо виразний мотив у Кюстіновій книзі. Він неоднораз звучить на різних її сторінках. І саме це викликало чи не найбільшу злість у його опонентів.
Кюстін не просто діагнозує. Він застерігає, що Росія готує світові страхітливе майбутнє. «Росія — котел із киплячою водою, котел міцно закритий, але поставлений на вогонь, який розгорається дедалі сильніше...» Може статися скажений вибух. І він стався через неповні вісім десятиліть, коли Росією — і не тільки Росією — затрусила революція. При цьому Кюстін звертає увагу на тих, кого назвуть різночинцями. Вони надзвичайно вороже настроєні супроти аристократії. Це може готувати соціальні катаклізми. «Я впевнений, — пише Кюстін, що цей елемент почне прийдешню революцію в Росії». Як, зрештою, воно й сталося.
Кюстін довідується про селянські бунти на Волзі і про жорстокості влади при їх придушуванні. З глибоким подивом слухає твердження про те, що це, мовляв, спричинено польськими агітаторами, котрі підбурюють селян супроти влади. Такі твердження нагадують йому аргументи Вовка з байки Лафонтена. Насправді все набагато глибше й страшніше. «Жорстокість, яку виявляють обидві сторони, говорить нам про те, якою буде розв’язка. Певно, настане вона нескоро: у народів, котрими керують ось такими методами, пристрасті довго бурлять, перш, аніж спалахнути. Небезпека наближається щогодинно, але криза запізнюється, зло здається нескінченним. Одначе ж сьогодні можна передбачити її неминучість, не намагаючись угадати, коли ж саме вона вибухне...»
Що було після появи книги Кюстіна?
Були, як мовиться, громи і блискавки, які мали долетіти від Петербурга до Парижа.
Уявімо собі, що Микола І прочитав усі фрази приблизно такого характеру: «Хоч і неоглядна ця імперія, все ж вона не що інше, як в’язниця, ключ од якої зберігається в імператора». Або ж: «Тому, хто мав нещастя народитися в цій країні, лишається тільки шукати втіхи в гордовитих мріяннях та надіях на світове панування».
Аж такого собі не дозволяли ні Халебський, ні Герберштейн, ні Олеарій, ні Горсей, ні Манштейн. Ще недавній прибічник абсолютної монархії в ідеалі, Кюстін звинувачував Російську імперію в багатьох гріхах, серед яких найголовніший — культ рабства. Здавалося б, парадокс, але зовсім не парадокс, якщо врахувати, що Кюстін — духовний спадкоємець ідей французького Просвіщення. Людська гідність, честь, рівність усіх перед законом та багато інших важливих моментів існування індивіда в суспільстві були для нього не порожнім звуком.
«Треба жити в цій пустелі без спокою, в цій в’язниці без відпочинку, яка іменується Росією, щоб відчути всю свободу, яку мають народи в інших країнах Європи, хоч би який там був прийнятий спосіб правління...»
Це Кюстінів вирок. Якою була відповідь Миколи І з його численними клевретами? Класична відповідь. Ця відповідь справді у канонах російських традицій: книгу Кюстіна в Росії заборонити; заборонити навіть будь-яку згадку про неї. Розгорнули в Європі операцію «Анти-Кюстін». Сценарій її заперечував все, що написав француз й усіма можливими способами компрометували його.