— Згідний.
— Написав щось? Хоч про погоду?
— Все ніяк, думаю про тебе.
Він пробував ще і ще. І кожного разу збуджувався так, що не міг писати.
Віртуальність. Недалеке минуле.
ВІН дивиться, як на березі моря ВОНА кидає камінці, так щоб вони стрибали по воді якомога далі. Виходить в неї по-різному, одні тонуть відразу, інші трохи далі, один пострибав досить далеко. Не заважав, не підходив, дивився здалеку, що з того вийде.
Реальність. Недалеке минуле.
Написав Петер з Одеси.
— Є задуманий сюжет? Тема?
— Так, є! То що, напишемо?
— В дистанційному режимі?
— Можна й так.
— І як тоді будувати співавторство? Як можна познайомиться з сюжетом, Ілентина?
— Можна зустрітися, або по телефону.
Петер підходив до справи серйозно і по діловому.
— Я реально зараз в Одесі, зараз не знаю як буду переміщатися по Україні. А яка ідея роману, якщо це серйозно? Чи це жарт такий?
На сайті Петер писав, що він киянин, а виявляється одесит.
— Звичайно серйозно. Можемо підписати договір про співпрацю. Зустрітися в кафе.
— З кафе поки-що не ясно, а каву уже зварив. Може поки-що скайп?
— Можна.
— Тоді включаємо скайп. З камерою?
— Поки-що без камери. Приходиться вибирати, або чути, або бачити, одночасно мій комп’ютер не тягне.
— Пришли мені фрагмент, щоб я зорієнтувався.
Довго думала, що відправити Петеру. Вибрала щось ніяке, щоб не нав’язувати свій стиль.
— Прочитав прислане. Щоб прислати фрагмент у відповідь, його потрібно спочатку зробить. Але те, що отримав не здалося мені уривком із сексуального роману. Чи я не прав?
— Не хотіла розпочинати сексуальним епізодом. Як що хочеш, для розминки і тренування, можемо написати щось невеличке, зовсім інше.
— Але ж для створення чогось сексуального характеру (роману, або чогось меншого), хіба не важливо знати, як можливий співавтор написав би про цей бік життя. Де межа, до якої він може дійти і як описує? Мені здається це необхідно для спільних спроб, — написав. Так вправно і легко відповідати питанням на питання в нас може тільки одна нація.
— Межу, до чого дійшов би співавтор, знати важливо, тому напиши. І давай вирішимо як ми співпрацюємо. В співавторстві працювала двома способами. Перший: намітить точки дотику і кожен виконує свою частину. Другий спосіб складніший.
— У себе межі я особливо не бачу. І все-таки хотілось би знати, як це у тебе, як що, щось заважає, то як же тоді подібне починати? Взявся — ходи, як в шашках. І «другий метод складніший» це як?
— Другий метод, це коли кожен робить свій ескіз, потім міняються і шматують, доопрацьовують роботу один одного і так знову і знову, до завершення. А межі, в мене немає також.
— Дуже цікава метода, але не зрозуміла остаточно. Як що нічого не заважає, то чому б не продемонструвати щось більш відверте, як на мене, це пішло б на користь.
Він явно вимагав еротичної сцени. Ніщо інше Петера не цікавило. Я наполягла, щоб він розпочав першим, Петер прислав пробу.
— «Отож… чи йти?! Вчора, вже на першому побаченні, чи не після півгодинного спілкування, він раптом запитав: «Прийдеш до мене завтра?». Очікуючи дивився прямо в очі, але й мене очима охоплював, ноги, стегна, сідниці, ніби й роздягав, та неприємно не було. А вже почалось солодке і ніби вабливе, відчуття унизу живота, знайоме, але ніби й забуте. Вона розуміла, що піти хоче, попри невизначену відповідь, що дала. Цікаво, а як саме він почне це робити? Чи буде він делікатним, або брутальним? Де і як він буде її торкатися, цілувати, чого зажадає від неї? Мабуть, він очікує, що мінет буде одразу, як вони опиняться вдвох у ліжку. Вона вже знала, що піде.»
Того, що Петер почне писати твір від імені жінки, я ніяк не чекала.
— Мені тоді що, писати? Що відчуває чоловік?
— Згідно з методом другим, то так.
Але ж я не знаю, що відчувають чоловіки, тому й шукаю співавтора. Що ж, подумала і відправила Петеру фрагмент написаного мені листа. Як що Ялтин взяв лист своєї поклонниці, то я можу взяти лист поклонника. Відправила Петеру фрагмент листа Яреми.
— «Чи це можливо, якщо я іноді лижу Вашу щільну кицьку і смокчу ваші ніпелі, а потім штовхаю мого, як камінь твердого півня у вашій мокрій кицьці, і переміщують це спочатку повільно, а потім швидше і швидше.»
Петера це надихнуло неймовірно, від імені жінки він розімлів і продовжив написане.
— «Якби ж би він не дуже поспішав, коли вже його член буде в мені, а довго й повільно водив ним всередині і трохи зверху, продовжуючи пестити мене руками й ротом і я сама трохи допомагала б направляти його в мені.»