На плиті в Амазонки щось приготувалося. Розпорядилася, організувала подружок на сервірування столу в кімнаті.
Реальність.
— Ми, чоловіки, «повільно запрягаємо». Ми «повільно запрягаємо».
Повторюю, щоб стримати себе і не проявити свою жіночу сутність. Не завжди це мені допомагає. Чоловіки скупі на слова, тому мені не потрібно писати ціле речення, досить одного слова, або смайлика. Важко стримувати в собі слова. Коли Мовчун вперше написав мені, Івану, я розгубилася. Звертається до мене, до Івана, так як я себе на тому сайті назвала. Я спочатку не розумію, що це він пише мені. Не пам’ятаю, що писала у відповідь, та то й не важливо.
Мовчун писав щось про те, що Киця поїхала в гори на гірське весілля, що вона вміє гнати самогон «сливовицю» 70 градусну. Потім ми спілкуємося всі троє разом, я спотикаюся на польських словах, які подібні до українських, а означають зовсім інше. По закінченню розмови помічаю, що ім’я Іван він пише досить дивно — «ІВап». Читаю уважніше і бачу, що виходить трохи матюком, в польському читанні літер. Мовчун любить гратися словами, це його стиль. Як шкідливий пес, капосно робить, звичайно.
— Ти робиш мені рекламу, чи не знаєш, що пишеш? — Запитала.
Нічого не відповів, але надалі ім’я Іван писав без викрутасів.
Потім було свято Великдень. Не чекала від Мовчуна такого релігійного фанатизму. Привітав усіх, кого міг і мене в обох варіантах, Івана привітав на сайті, Ілентину по емейлу. Його приятелька Киця хоче переконати мене, Івана, що вона Мовчуну тільки приятелька, не більше. Я бачу, що це не так, не хочу ставати між ними, ціную їхню дружбу. Киця не повинна закохатися в Івана, приймаю з свого профілю фото красивої чоловічої потилиці, натомість розміщаю сфотографовані канцелярські кнопки.
— Ті кнопки, це щоб прикріпити твою фотографію. Ти знаєш як я виглядаю, а що з тобою? Ти з Марса?
Відсутність фото Івана Киця помітила відразу.
— Звичайно з Марсу.
— Дуже гарно. Тепер все зрозуміло. Тоді я з Венери.
— Що значить з Венери?
— Марс, Венера, Юпітер, Сатурн, Уран, Меркурій. Іван, ти хіба жартуєш, чи собі робиш з мене йа — йа.
Не знала, що значить йа — йа, мабуть щось нехороше. Перестати писати Киці не-могла, вона найближча Мовчуна подружка. Запитую в Киці про нього. Вона дуже тепло обзивається, Мовчун дуже цінний для Киці, як що між ними є почуття, я не хочу перешкоджати, вони живуть поряд, я далеко. Хочу бачити їх щасливими.
— Мовчуна знаю багато років. Мій батько працював. — Киця докладно розповідає про себе і свою родину, щоб я бачила, яка вона вихована і інтелігентна. Нарешті згадує про Мовчуна, адже запитання було про нього. — Мовчуна маму знала, як була студенткою. З Мовчуном для мене то трудна приязнь, я не люблю ортодоксального способу віри. Для мене не існує костьолів я маю бога в собі. Немає бога без людини. Мовчун то добрий і вразливий чоловік. Але його без критичне ставлення до костьолу засмучує мене. Я не трактую ксьондза кращим від інших. То не святі корови. Це важко до написання. Не знаю чи знаєш, Мовчун мав випадок, впав під поїзд, не має однієї руки і ноги, те що про це до тебе пишу, то маю велику довіру, хоч це не є таємниця. Ти думаєш, що ми є пара, це не так, він є мій колега, я є його приятелька. Шкода, що не можемо нормально порозмовляти. Люблю розмову з людьми. Подорожую по світу, знайомлюсь з різними людьми, це є прекрасно і гарно, кожного пам’ятаю, хоч кожен пішов своєю дорогою. Я ще до тебе напишу, Іван.
Їх ціла компанія, вони знають один одного реально зі студентських років, гарні жінки, кілька чоловіків і я між них, Іван. Про що я думала, коли записала себе, як Івана? Ні про що не думала, тільки про Мовчуна.
Реальність. Недалеке минуле.
Зустрілися в Гідропарку, відразу, як вийти з підземного переходу там Таленка вже чекала її, стояла в тіні дерев, поряд лежав етюдник. Ілентина запізнилася трохи, каялась. Літо. Спека. Йшли на етюди.
— Куди ми йдемо?
— Спочатку прямо, потім направо. Я там вчора була, якраз добре, в тіні.
Йдуть алеєю, виходять на берег Дніпра, Таленка ставить етюдник, Ілентина дістає теку і графічні матеріали, вибирають кожна собі краєвид.
— Ти розповідала про того поляка, що немає руки і ноги, мене це також вразило. Життя таке, що видуманим мексиканським серіалам за ним не вгнатися.
— То ще не все, я чому запізнилася, листувалася з ним. На зворотному шляху купимо пива, ніяк не можу заспокоїтися. В Мовчуна, так звати того поляка, не тільки ноги і руки немає, він ще мав операцію, видалили ракову пухлину.