— Куди зник Мовчун? — Запитую в Киці.
— На три дні поїхав до Кракова, скоро повернеться. Ну от, ти запитав і він якраз повернувся, зараз чекаю його активності.
Але ніякої активності немає. По розмові з Кицею видно, Мовчун не всім з нею ділиться, як і вона з ним. Тоді я приймаю рішення. Мені потрібна допомога, звертаюся по неї до друзів.
— Таленка, як що я скажу Киці, що насправді я Арій, і далі вестиму листування від імені Арія? — Запитала в своєї приятельки, колись вона була дружиною Арія.
— Воно тобі треба?
— Цікаво.
Мені дійсно цікаво, навіть більше ніж цікаво, тільки не можу я сказати друзям, що зовсім втратила голову, покохавши по інтернету. Пояснюю, причина це книжка, її написання. Мовчун мій співавтор, адже він дав на це згоду, і я хочу знати, чому він так веде себе зі мною? Таленка за Арія не вирішує, але дає своє добро.
— Це повинен вирішити Арій, запитай у нього.
— Йому нічого не загрожуватиме. В гіршому випадку Киця приїде до Києва, і Арій їй, або сподобається, або ні.
— Він не вміє говорити на польській.
— Скажу на сайті, що я не говорю на польській, а використовую перекладач. Та воно власне так і є.
— Подзвони Арію, як він захоче.
Арій погодився без зайвих слів. Красива полячка, піаністка, їздить на велосипеді, звичайно він хоче спілкуватися з нею. Я буду між ними посередником, Арій не має комп’ютера, він говоритиме мені по телефону, що кому писати.
Віртуальність.
Пестощі в місячному світлі. Сріблясті промені грають на хвилях. Двоє граються серед хвиль і променів. Краплини на їх тілах, промені в краплинах, ніби спалахи маленьких блискавок. З хаотичних, спалахи стають більш ритмічними, і вже двоє охоплені сяйвом. Це вже не двоє, це одне ціле, пульсує в динамічному ритмі.
Реальність.
— Хотіла моє справжнє фото? Маєш.
Я посилаю Киці адресу сайту, сторінки Арія.
— Тут написано про мене правду, а інше брехня. Не знав, що познайомлюся з тобою. Моя приятелька, як дурна, закохана в Мовчуна по інтернету, змусила мене записатися на цей сайт під чужим іменем. Вибач. Можливо не будеш писати до мене більше. Мені дуже жаль.
В своєму профілі я вивісила фото Арія. Далі дуже часто раджусь з ним, пишу його фразами, думаю його думками. Складно це, бо до жінок Арій відноситься не так, як я і одночасно це дуже просто для мене, бо знаю Арія давно і дуже добре. Киця відповіла відразу.
— Чого тобі жаль? Те кохання по інтернету, то якийсь ідіотизм. По перше, Мовчун любить жінок, але є стійкий до таких пригод. По друге, я не відчуваю нічого до людей, яких не бачила, не знаю. Мене не цікавить флірт з чоловіком, як що так розумієш мене, то помиляєшся. Надалі я не знаю в чому річ і чи ти є Арій. В сумі то не має для мене значення, бо важливі є емоції, настрій і клімат між людьми. Зрештою сам мусиш вирішить на що зважиться. Я залишаю людей вільними і цього очікую від них. Як що ні, то я зникаю. Маю надію, що наше знайомство принесе нам багато цінного. Я ніколи ні на кого не серджуся, і ні від кого нічого злого не мала.
От так. Ніякого співчуття до закоханої жінки. Мовчун захищений і хвилюватися нічого, а я? Я не захищена! Киця Мовчуна ревнує, веде себе, як собака на сіні, і сам не гам, і другому не дам. Я, тепер уже Іван-Арій, їй дякую, щиро запевняю, що Арій то є реальна особа, а що Іван був фантом. Про те я власне писала їй відразу. Заперечити Киці було нічим. Ґречно домовилися, що вся ця розмова залишиться між нами.
«Мовчун захищений від таких пригод», чому Киця так вирішила? «Кохання по інтернету, то якийсь ідіотизм», як можна писати так після того, що писала мені, Івану про кохання? А писала ж!
— Іван, я кохаю тебе! Ти дуже цікавий для мене, я розумію, що ти є «вовк степовий» любиш самотність, я також звикла бути сама. Я приїду до тебе, запроси мене. — А не отримавши запрошення, пише. — Приїжджай до мене, буде весело!
Я була про неї кращої думки. Ніхто не може бути від кохання захищений остаточно, ні вона, ні я, ні Мовчун. Тож вона переконувала мене.
— Кохають не за щось, а незважаючи ні на що.
Киця також шукає велику любов, а хоче обманути чоловіків, бо знає, що вони кохання бояться, «як чорт ладану». Тому писала мені у відповідь на моє.
— Не кохай мене, Киця! Дуже прошу!
— Є кохання, а є просто любов. То різні почуття, і любов нікому не перешкоджає, бо то не таке сильне почуття, як кохання. Воно ні до чого не зобов’язує.
І ще щось, в такому ж дусі, хотіла ввести в оману мене, Івана, чи то б пак Арія. Я вивішую ще одне красиве фото Арія, і надалі все роблю від його імені. Арія добре знаю, а в чому маю сумнів, можу уточнити по телефону. Використовую його любимі фрази, вивішую його творчі роботи. Арій має успіх у жінок і в Мовчуна також. Всі знаходять його схожим на Дюрера. Тоді я порівнюю з Дюрером Мовчуна, також схожий. Знаю, що він робив графіку. В автопортрет Дюрера вписав в фотошопі своє обличчя. Хвалю його і отримую цю роботу на свою сторінку, щоб я, Іван побачив. Розмовляю з ним, і думаю, як розуміти все це? Мовчун заспокоївся, побачивши фото Арія? Вірить, що я Іван? Він написав мені, Івану.