— Дякую, Киця. Прошу, розкажи в чому проявляється напад релігійності в Мовчуна? Чому це є перешкодою у ваших взаєминах?
— Я і Бог то єдність. Костел для мене не існує. Я не замішую людей у справи Божі. Тільки я і Бог, то наша розмова і ніяких посередників.
І вона знову повторює уже сказане раніше, як Мовчун вірить в костел і ксьондза. Що більше вона переконує мене, то більше бачу, що причина не в цьому. Я розпитую і розпитую Кицю, я хочу знати, який Мовчун є в житті.
— Мовчун настільки категоричний, що це перешкоджає вам бути разом?
— Ні, не то перешкоджає. Мене він не цікавить як товариш життя. Я маю інше уявлення про кохання ніж Мовчун. Я не хочу про те розмовляти. Вже тебе я просила, єпісь сам, мене не єпі зі своїм Мовчуном. Моє приватне життя, як сама назва вказує, належить тільки до мене. Ти це розумієш, чи я повинна це висловити більш гостро?
Ну куди ж «більш гостро», і так не тупо. Чому Киця так скаженіє?
— Я не запитую про приватне. Але ти для мене загадка. Я бачу як ти хвилюєшся, коли Мовчун на тебе ображається і зникає. Тоді «життя» на твоїй сторінці завмирає, а гумор такий, що «порву любого». Я не одружую тебе з ним і не ревную, просто хочу зрозуміти.
— Була сьогодні в Мовчуна. Я не дивлюся телевізор, хоч його маю. В Мовчуна телевізор зламався, я дала йому свій. Я бажаю бути з людьми, або сама, але не з коробкою, повною балакучих голів, я не можу тратити стільки часу як він.
Ось так. Мовчун захотів телевізор і вона йому віддала, придумуючи причину, чому цей «ящик» їй непотрібний.
Можливо, тією пісенькою про Мерседес Мовчун натякав мені, що хоче подарунок і від мне? Який?
Віртуальність.
В позолочених сонцем хмарах ВІН і ВОНА, обнявшись пестять один одного. ВОНА обвила його ногами, руками пестить груди. ВІН лоскоче їй шию, спину. Часом його губи зустрічаються з її губами. Дотики їхніх тіл стають більш ритмічними. ВОНА ніжно пестить рукою його живі дві кулі. То цілує, то злегка покусує йому груди. Стискає ногами ногу, і допомігши собі рукою, «насаджує» себе на його твердий і пружний.
— Ой!
ВІН уже й сам бачить, що «Ой!», ВОНА «закінчує», не розпочавши. Відчув як напружилося і здригається її тіло, як міцно обнімає його стан, як ритмічно і сильно стискається в ній і тисне його.
Тільки притулив її до себе, чекав, поки пройде цей ураган. І коли розслабилася, заховавши обличчя в нього на грудях, при-підняв за підборіддя і подивився в очі. Опустила голову і знову уткнулася обличчям йому в груди.
— Вибач, мені так соромно, що так… Я не бачила тебе давно і… Ах! Але ти такий!!! І це так гарно!!! Що я… Мені соромно.
— Не соромся, все добре. Глянь, які гарні кольори на хмарах.
Тихо говорив «ні про що», гладив волосся, давав можливість їй відпочити. Хмари огортали їх, осідали краплями на шкірі.
— Розумієш, я.
ВІН не дав їй продовжити, закривши уста долонею. Вдихнула, і ошаліла від запаху. Його долоня пахла любов’ю! Тіло відгукнулося на ласку іншого тіла. Тільки тепер він пестив обережно, його рука обминала ту «небезпечну» зону.
Насолоджувався не поспішаючи. ВОНА мліла від цих рухів, підкоряючись його бажанню. Що тільки не робилося тих хмарах! І в апогей відчуттів пройшовся рукою, як по струнах по наелектризованій шкірі її спини.
— Ах!!!
— АААххх!!!
Занурилися в хмари, де не існує іншого світу, тільки шалені відчуття бурхливого оргазму, а потім блаженство спокою.
7
Реальність.
Схоже, Мовчун хотів від мене іншого подарунку, не віртуального. Він дуже розчарований, адже я пообіцяла піснею «все буде добре», а нічого не зробила. Тому наше спілкування впало до нуля. Не витримує нашої мовчанки Киця.
— Як почуваєш себе сьогодні, Арій? В нас погода фатальна, дуже душно. Що робиш?
— Дурницями маюся. Завтра і після завтра буде святкування «Дня Києв а». Буду від ранку до в ечора учасником. Сьогодні приготув ав ся. Завтра виходжу о шостій ранку.
— Гуляй добре, то не буду тобі морочити голову. Добрих снів.
Реальність.
День Києва. Андріївський Узвіз. Багато туристів і прохожих людей. До Арія і Ілентини підходить Жсамар.
— Привіт! Що у вас нового? Давно я не був тут.
— В нас все по старому. Що нового в тебе?
— Я розлучився. Живу зараз в Києві, працюю. Добре що робота є.
— А яка в тебе зарплата? — Арій ставить зовсім не скромне запитання і переводить розмову в інше русло.
— Зарплата нормальна. За вісім годин (називає суму), але я працюю не менше чим десять годин. А що мені робити? Живу в гуртожитку, після роботи готую вечерю, потім вечеряю і спати.