Такий був філософський підхід здалеку, а я нічого не зрозуміла.
— Киця, ми завжди когось ранимо. Дикий звір.
Написала я їй, повісивши роботу Пікассо «Кішка з пораненою пташкою». Це був натяк. Киця завжди підкреслює, що всередині вона є «диким звіром» і головна її турбота, не поранити когось ненароком.
— Серце плаче, — відповіла мені.
— Сама говорила, що не завжди є м’яка і пухнаста.
У відповідь Киця перейшла на англійську мову.
— Серденько, я не поліглот. Я не знаю англійської мови. Вчора для тебе була репродукція з компліментом, ти її навіть на помітила. Ох ці жінки! Люблять тільки як їх гладять проти шерсті. Тоді хоч помічають.
— Ти є в моїх думках і в моїй голові. А компліменти мене не цікавлять. Від людей нічого не очікую, але завжди зворушує мене гола правда. Навіть, як що вона неприємна. Рахується тільки те, що можемо відчувати. Починаю день. Буде радісний, цікавий, бо життя є цікаве. Думаю, що мені бажаєш добра. Прощай.
Жінки не «залягають» перечекати, як чоловіки, я не змогла втримати себе, видаляю кішку з її сторінки і натомість вивішую пісню Висоцького «Вона була в Парижі». Цього разу Киця сама зіткнулася з перекладачем. Відчула, що хочу щось сказати їй тими словами, спробувала їх перекласти. А ще з мене насміхалася раніше, думала, що це так легко.
— Була в Парижі. Багато часу провела на площі Пігал.
— Знаю, що була. Хіба могло бути по іншому?
— Так, так, так! Більш-менш середньо. Перекладач на плаху. В Парижі провела час з Модельяні.
— Перекладач на плаху! — Погоджуюся я. — Як я з тлумачем мордуюся? А мене ще й товчуть!
— Перша на світі жертва тлумача.
— Не жертва! Він мені багато мовить такого пікантного від твого імені. Не жертва!
— Починаю це бачити.
— День буде гарний сьогодні, не гнівайся. З самого ранку у нас гроза! Після спеки це супер!
— Є добре.
Роль Арія мною була виконана бездоганно. Але мені було не зовсім добре, як зрозуміла в чому справа. Навіщо Киці потрібні були ці викрутаси, замість того, щоб відразу сказати в чому справа? Ох жінки! Не даремно на сайті знайомства один чоловік написав: «Шукаю жінку без викрутасів». Але де ж таку знайдеш? Гірше всього те, що я роблю так само, як вона. Маю тепер приклад, як не потрібно робити.
Реальність. Недалеке минуле.
Сонце. Літо. Розпечений асфальт. Ілентина і Арій йдуть не Співоче поле.
— Завтра тут буде так само жарко, як сьогодні?
— Ще жаркіше. Потрібно щоб була тінь.
— Я не переношу сонця, в мене тепер на сонце алергія. — Арій вибирає тіньову сторону вулиці, йдуть, дивляться приготування до фестивалю, вже розміщені сцени, пронумеровані місця.
— Арій, що можна подарувати чоловікові на день народження, щось таке, що можна було б послати електронною поштою?
— Вірші і фото своєї «потки».
— Фото чого?
— Ілентина, ти ж про поляка говориш? На польській це означає жіночий орган, для чоловіків самий цікавий.
— Про поляка, тільки він то «мушлею» називав, не «поткою». В мене немає такого фото. Арій, Мовчун, той поляк, любить щоб жінки були там голені, а ти?
— Я у всьому люблю натуральність, особливо не люблю дезодоранти. Не знаю, що можеш йому подарувати, віршів ти не пишеш. Може просто гарне побажання?
Побачивши, що хотіли, Арій і Ілентина попрощалися біля метро до наступного дня. Той день був повний пригод, спеки, дощу і музики, пролетів в одну мить. Потім знову був день, наступний. Зустрілися всі троє: Таленка, Ілентина, Арій. Говорити було важко, звідусіль лунала музика.
— Привітала того поляка з днем народження?
— Мовчуна? Так привітала. Добре, що не послухала тебе, Арій, і не зробила таке фото. Було б дуже не до речі, це щось жахливе.
— Що сталося цього разу, знову якась катастрофа? — Таленка на мокрих після дощу пагорбах, шукала сухе місце.
— Це був не радісний день для Мовчуна. Колись в його день народження помер батько і тепер цього дня він поминає батька. Це дуже сумно.
— О Боже! Ілентина, що тебе цікавить в таких віртуальних сексуальних стосунках? Залиш його! — Таленка вже не перший раз так радить. Ілентина не могла залишити Мовчуна, не знала чому. В голові було вечірнє листування з ним. Як він писав її?
— Пести мене, це те, що мені зараз потрібно.
Він був один дома, сестра привітала і пішла, син відпочивав з друзями. Він сидів при комп’ютері, жалівся Ілентині і вона пестила його в своїх думках, бо кохала.
Реальність.
— Розважаєш дівчаток? — Постукався в скайпі до мене Петер.
— Ніяк не розумію Кицю, вона несамовита. Я вже готова зробити все, що вона захоче, тільки не знаю що.