Віртуальність.
Голос за кадром.
— Що, вгадуєш, як завжди, пальцем в небо? Одне в голові. Як з тією графікою?
— Трошки помилилася, той що? Але ж я відчувала, що щось відбувається!
— Тільки відбувалося зовсім не те, про що ти думала.
— Одне не виключає інше. Подумаєш, трошки з графікою помилилася. Я думала, що то Дуня, щоб підтримати Мовчуна, зобразила свою голову на чоловічому члені. На мою думку, це мало означати її підтримку, високу оцінку його чоловічої сили. Насправді все було по іншому і абсолютно протилежне, ту роботу зробив Мовчун, а не Дуня, і створена вона не для того, щоб підтримати, а для того, щоб принизити. Портрет там був не Дуні, а польської скандальної художниці, яка зобразила чоловіче «хазяйство» на католицькому хресті. Хто ж знав? Та художниця відома серед католиків, а не серед атеїстів. Чомусь ті жінки, мені всі видалися на одне лице, чи то так фотошоп їх підправив, чи макіяж.
ВОНА йшла по високій траві, збивала сріблясту росу. Спідниця намокла і обліпила ноги.
— Зараз ти також помиляєшся.
— В чому? В чому я помиляюся цього разу?
ВОНА зупинилася. Стояла на узліссі, був ранок, небо окутане хмарами, вдалині над водою клубочився туман.
— В чому?
«Голос за кадром» мовчав. Постояла, почекала і знову пішла навпростець через траву.
— Як що в нього зараз проблеми з лікарями, це не означає, що між ним і Кицею нічого не відбувається. Одне не виключає друге.
Дійшла до берега. Увійшла в туман. Прислухалася, якийсь звук линув над водою. Чути було голоси, але слів не розібрати, по інтонації вгадувалися емоції і тільки.
— З чого ти взяла, що в нього може бути тільки Киця?
Від несподіванки аж заклякла.
— Або мовчи, або говори, не потрібно мене лякати. Як я можу не помилитися? Я мало знаю, а те що знаю, може бути правдою, або брехнею. І з цього я роблю висновки, то навіть не 50 на 50.
Зняла спідницю, викрутила, струсила, одягла знову, і пішла на стук копит.
Реальність.
— Як пройти до музею Булгакова?
— По той бік вулиці, відразу за тим будинком, бачите на балконі український прапор, це там.
Група туристів іде в указаному напрямку. Арій нервово ходить.
— Росіяни знають тільки письменника Булгакова!
— Арій, заспокойся. Хай хоч усі росіяни відвідають цей музей, нам від цього тільки краще. Ну і що, що росіяни вважають його російським письменником? Він народився, жив і працював на Україні, і не має значення якою мовою писав. — Ілентина шукає в Таленки підтвердження своїм словам. Таленка підтвердила, тільки Арій не заспокоївся.
— На його пам’ятнику ніс уже блищить. Я вже не можу дивитися, як жінки сідають йому на коліна і цілують носа.
— Коли поставили пам’ятник, якому можна сісти на коліна, було зрозуміло, що будуть сідати. На горі Проню Прокопівну не менше обціловують і фотографуються з нею не менше. Чим більше туристів тим краще.
— Так, особливо секс тури! — Говорить Арій. Таленка згадує, як її знайомий був перекладачем в одного туриста з Англії, мусив водити його по нічних клубах, домовлятися з путаною.
— Проституток багато не тому, що туристи їх хочуть, наших вони більше обслуговують.
— Я ніколи не брав проститутку.
— Бо дорого!
— Ні! Я не хочу жінку за гроші! Завжди відчувається, чи вона тебе любить, чи ні, — розпалився Арій, аж замахав руками.
— А ти любиш? — Запитала Ілентина і відповідь Арія на це запитання Таленку також зацікавила.
— Як що вона мене буде любити, то я її любитиму також.
— Знаєш, Таленка, як це називається, Арій дозволяє жінці себе любити.
— Та досить вам. Пішли краще вип’ємо кави в Арсена.
І вони троє йдуть через дорогу в «Світлицю» випити кави в Арсена.
Реальність.
Киця вивісила своє фото з пляжу, яке повторило профільне фото Арія, вид з потилиці, і її друзі вважали, що то Іван розпочав таку моду — вид з тилу. Прийшлося захищатися.
— Не потрібно на мене кивати. У Марго тил був набагато раніше представлений живописом.
— І як тут не кохати Івана. Дякую, що ти мене борониш, вони заздрять моїй попі. Бо спереду немає нічого.
Мій перекладач, що зад, що тил перекладає однаково.
— Стараюся не мати тилів, пише Киця.
— То що стараєшся, нічого не значить, все рівно маєш. — Так до розмови долучається Сабріна.
— Ой маю.
— Дівчатка, хвалитеся задами? Чоловіки поки не полапають не повірять.
Я консультуюся з Арієм і стараюся його не підвести, повторюю його слова. У відповідь отримую.