— Грати у нас в голові. Мовчун, все можливе, як що хочеш.
Тоді Мовчун вивішує ще один кліп, я не можу знайти текст пісні, щоб перекласти тлумачем і прошу мені написати.
— Мовчун, прошу, як що можеш, пришли мені текст тої пісні. Не можу її перекласти, а вона мені сподобалася. Я не можу вставити текст до перекладача, польських літер не маю, щоб набрати.
Пісня називалася «Де та Кея?». Можливо запитували, де те щастя? Почекавши і не отримавши відповідь, додаю.
— Мовчун, це є там, де боїшся шукати.
Він вперто мовчить і я пишу йому повідомлення від імені Арія, хоч думаю, Мовчун знає, хто пише йому зараз.
— Вчора просив Сабріну тобі подзвонити. Будь на сторінці інтернетові, твої жінки мають можливість подзвонити тобі, а я ні. Мовчун, я не можу подумати, що ти мислиш себе в клітці. Киця писала, що вона є вільна, а ти в клітці. Мовчун це не так. Вона шукає чоловіка, якого немає в природі. Мовчун ти є вільний і не мусиш кохати одну жінку, чоловіки рідко бувають моногамні, можеш кохати багато жінок. Жінки можуть кохати тебе таким, який ти є, не дозволяй одній з них себе комплексувати. — Почекавши і не отримавши відповіді, пробую знову. — Мовчун, що будеш робити в день свого народження? В мене перед днем народження завжди напад песимізму, і з кожним наступним роком, все більше.
Відповів. Відповів Мовчун Арію, не Ілентині.
— Розумію, я сім років тому, в день народження поховав свого тата. Завтра маю зустріч «Нашого класу», може буде веселіше.
— Мовчун, вона розповідала, я знаю.
Вона, це Ілентина, раз для Мовчуна я зараз Арій. Він висилає ліньк де написані слова тієї пісні, а потім вирішує, що так простіше, і присилає мені написаний тест, не полінувався, знайшов для Арія.
— Маєш ліньк до слів і грай на гітарі.
— Дякую, тепер розумію. Мовчун, гарна пісня, то все є в нашому серці. — Читаю гарні слова гарної пісні.
— Є також про степ!
— Напиши.
— В тексті тої пісні, в останньому стовпчику! «вилиняв степ» зблід.
— Алегорія супер! Мовчун то не важливо, що вилиняв, поки можеш мріяти. Багато моїх колег з мого класу, уже давно не мають потенції і спокійно живуть. Говорять, що без неї спокійніше. Динамічність, яку хоче від чоловіків Киця, не знаю хто зможе, навіть з молодих чоловіків. Я пас.
Він не відповів, зробив типово по-чоловічому. Але по тому, яку активність розвів на сайті, було видно, настрій покращився.
— Іван, маєш ліньк до слів і акорди до гітари. Граєш на якомусь інструменті?
Мене всі мусять публічно називати Іваном, приватно називають Арієм. Як тільки Мовчун зайнявся діяльністю на сайті, його місце в розмові зайняли Киця з Сабріною. Провокують мене.
— Умію грати тільки на нервах, на гітарі не вмію, — пишу Киці.
— Свята правда.
— Марго, тобі я ще не грав, як знаєш?
— Марго собі уявляє, — пояснила мені Сабріна, не знаю кого з нас хотіла підбадьорити.
— Граєш, граєш, тільки в тих нервах того не зауважуєш, — Киця в Арія вірила.
— Можливо, ти сама на тих струнах пальчиками перебираєш. Я тільки слухаю, бо умію слухати.
— Я перебираю по клавішах роялю. Мовчун грає на скрипочці, то має струни.
— Рояль також має струни, тільки заховані.
— Добра увага.
Бачу, що з мене сміються. Мовчун пробує мене захистити.
— Перепрошую, я на скрипці пиляю. Іван мав на увазі професора Ешненєго?
— Мав на увазі нервові струни. Але можливо, не всі їх мають, то шукають чим замінити. Мовчун, я знову не те написав? Знову Марго на мене розгнівається?
— Ні все в порядку. Й надалі дуже тебе люблю, — відгукується Киця.
— Ти мене заспокоїла, а то не знаходив собі місця. Що подаруєш завтра Мовчуну?
— Я є далеко, але пам’ятаю про те, що важливе.
— Марго, знаєш, що Мовчун любить?
— Мовчун любить нас.
— Я це бачу.
Віртуальність.
Ранок, місто, безлюдні вулиці, стукаючи копитами по асфальту, йде табун однорогів. Серед табуна на білому однорозі ВОНА. Пройшли одну вулицю, другу.
— Десь тут, я точніше не знаю де.
Заіржав чорний жеребець і повів табун. Зупинився біля будинку, глянув на вікна, заіржав весь табун.