— Що тут коїться, Тревісе? Я чула вашу розмову! Що ти приховуєш від мене? Що ти не сказав мені про Нолу Келлерґан?
Дженні Довн. І тоді Тревіс усе мені розповів. Показав ланцюжок; він зберіг його на згадку, щоб завжди пам’ятати, що накоїв. Я забрала той ланцюжок і сказала, що все залагоджу. Хотіла захистити свого чоловіка, захистити родину. Я завжди була самотня, сержанте. Дітей в мене нема. Все, що в мене є, це Тревіс. Я боялася його втратити… Я дуже надіялася, що справу закриють і в усьому обвинуватять Гаррі… Аж тут з’явився Маркус Ґольдман і почав колупатися в минулому. Він був певен, що Гаррі не винен. Він мав рацію, та я не могла сидіти склавши руки й чекати, коли він з’ясує правду. Тоді я вирішила писати йому записки… Підпалила те кляте авто, «корвет». Та йому начхати було на мої попередження! Тоді я вирішила підпалити дім.
Із показань Роберта Квінна
Сержант П. Ґегаловуд. Нащо ви це вчинили?
Роберт Квінн. Заради доньки. Коли знайшли Нолине тіло і все місто кипіло, вона, здається, дуже хвилювалася. Я бачив, що вона страшенно стривожена і якось дивно поводиться, без причини йде з «Кларксу». Того дня, коли в газетах опублікували Ґольдманові нотатки, вона сильно розлютилася. Я аж злякався. Виходив зі службової вбиральні й почув, як вона тихенько вислизнула задніми дверми. Вирішив простежити за нею.
Четвер, 10 липня 2008 року
Вона зупинилася на прогалині в лісі й хутко вилізла з авто; в руках у неї була каністра з бензином і балончик із фарбою. Вона завбачливо наділа садові рукавички, щоб не залишати відбитків пальців. Він насилу встигав за нею і дуже відстав. Коли вийшов на узлісся, вона вже написала свою погрозу на «рейндж-ровері» й тепер поливала бензином ганок.
— Дженні, стій! — заволав він.
Вона швидко черконула сірником і кинула його на підлогу. Двері зайнялися відразу. Полум'я було таке сильне, що вона відступила на кілька метрів і затулилася долонями. Батько вхопив її за плечі.
— Дженні, ти з глузду з'їхала!
— Тобі цього не збагнути, тату! Що ти тут робиш! Іди! Іди звідціля!
Він видеру неї з рук каністру.
— Тікай! — звелів він. — Тікай, поки тебе не впіймали!
Вона побігла до лісу і сіла до авто. Йому треба було позбутися каністри, та від переляку думки його геть переплуталися. Врешті він побіг на берег і сховав її в чагарях.
Із показань Дженні Е. Довн.
Сержант П. Ґегаловуд. Що було далі?
Дженні Довн. Я благала батька не втручатися в цю справу. Не хотіла, щоб він був до неї причетний.
Сержант П. Ґегаловуд. Але він уже й так був до неї причетний. І що ви робили далі?
Дженні Довн. Коли Пратт зізнався, що змусив Нолу зробити йому мінет, весь тягар ліг на нього. І якщо він спершу був певен, що все обійдеться, то тут майже здався. Він збирався все розповісти. Його треба було позбутися. І забрати в нього револьвер.
Сержант П. Ґегаловуд. То він зберіг зброю…
Дженні Довн. Так. То був його службовий револьвер. Він все життя був у нього…
Із показань Тревіса С. Довна
Тревіс Довн. Ніколи не прощу собі того, що я вчинив, сержанте. Вже тридцять три роки про це думаю. Мене це переслідує.
Сержант П. Ґегаловуд. Одного не розумію, як це ви, полісмен, зберегли ланцюжок, такий важливий доказ.
Тревіс Довн. Я не міг його позбутися. Той ланцюжок був моєю карою. Пам’яттю про минуле. Не було і дня, щоб я не замикався й не розглядав той ланцюжок. Та й не ризикував я нічим, бо хто б його в мене знайшов?
Сержант П. Ґегаловуд. А що ж Пратт?
Тревіс Довн. Він ось-ось мав заговорити. Після того, як ви дізналися про них із Нолою, він страшенно перелякався. Якось зателефонував, хотів мене побачити. Ми зустрілися на березі. Він сказав, що хоче у всьому зізнатися й укласти угоду зі слідством, а я повинен зробити те саме, бо правда все одно випливе нагору. Того ж таки вечора я приїхав до нього в мотель. Спробував умовити. Та він не поступався. Показав мені свій старий кольт тридцять восьмого калібру, він тримав його у шухляді тумбочки біля ліжка, і заявив, що завтра ж таки занесе його вам. Він збирався зізнатися, сержанте. Тоді я зачекав, коли він обернеться до мене спиною, і вбив його кийком. Забрав кольт і втік.