— Гаррі, — прошепотів я, — не хочу вас утрачати.
— Ви впораєтеся, Маркусе. Ви стали чудовим хлопчиною. І чудовим письменником. Ви добре впораєтеся! Я знаю. Тепер наші шляхи розходяться назавжди. Це називається — доля. Мені не судилося стати великим письменником. Я все-таки намагався обдурити долю: вкрав книжку, тридцять років брехав. Але долю обманути неможливо, вона завжди бере гору.
— Гаррі…
— А вам, Маркусе, від самого початку судилося стати письменником. Така ваша доля, і я завжди це знав. І завжди знав, що колись настане мить, як оце зараз.
— Ви завжди будете моїм другом, Гаррі.
— Маркусе, допишіть свою книжку. Закінчте цю книжку про мене! Тепер ви все знаєте, розкажіть усім правду. Правда всіх нас звільнить. Напишіть правду про справу Гаррі Квеберта. Позбавте мене того зла, що не дає мені спокою вже тридцять років. Це останнє моє прохання.
— А як? Я ж не можу скасувати минулого.
— Так, але ви можете змінити теперішнє. Письменник має таку змогу. Письменницький рай, пам’ятаєте? Я знаю, ви зумієте це зробити.
— Гаррі, я виріс лише завдяки вам! Ви зробили мене тим, ким я є!
— Це ілюзія, Маркусе. Я нічого не зробив. Ви виросли самі, ви зуміли.
— Ні, неправда! Я дослухався ваших порад! Дотримувався тридцять одної вашої поради! Тільки завдяки цьому я написав свою першу книжку! І наступну! І все інше! Тридцять одна ваша порада, пам’ятаєте їх?
Гаррі сумно всміхнувся.
— Маркусе, хіба я можу їх не пам’ятати?
Берроуз, Різдво 1999 року
— З Різдвом, Маркусе!
— Подарунок? Дякую, Гаррі. А що це?
— Відкрийте. Це дисковий міні-плеєр. Здається, останнє досягнення техніки. Ви тут весь час нотуєте, що я кажу, а потім губите записи, і мені весь час доводиться товкти одне й те ж. То я вирішив, що ви зможете записувати все на плеєр.
— Чудово. Давайте.
— Що давати?
— Дайте мені першу пораду. Я буду ретельно записуватиму всі ваші поради.
— Добре. То які поради вам давати?
— Хтозна… поради для письменника. І для боксера. І взагалі для людини.
— Усе відразу? Добре. І скільки вам треба тих порад?
— Та бодай із сотню!
— Сотню? О ні, мені треба щось запасти й для себе, щоб було чого навчати вас потім.
— Вам завжди буде чого мене навчати. Адже ви великий Гаррі Квеберт.
— Я дам вам тридцять одну пораду. І даватиму їх найближчими роками. Але не всі відразу.
— Чому тридцять одну?
— Бо тридцять один рік — важливий вік. У десять років ви формуєтеся як дитина. У двадцять — як доросла людина. У тридцять ви стаєте чоловіком або й не стаєте. Тридцять один рік означає, що ви переступили межу. Який ви будете в тридцять один рік?
— Такий, як ви.
— Ох, не меліть дурниць. Краще ввімкніть плеєр і записуйте. Я даватиму вам поради в зворотному. Порада номер тридцять один. Це буде порада для книжки. Так ось, номер тридцять один: перший розділ, Маркусе, найважливіший. Якщо він не сподобається, ніхто далі не читатиме. Як ви хочете розпочати свою книжку?
— Хтозна, Гаррі. Гадаєте, мені колись пощастить?
— Що саме?
— Написати книжку.
— Я впевнений у цьому.
Він пильно глянув на мене і всміхнувся.
— Маркусе, незабаром вам виповниться тридцять один рік. І, бачте, вам поталанило: ви стали чудовою, чудовою людиною. Стати Неперевершеним — дрібниця, а стати чудовою людиною — це результат вашої тривалої й наполегливої боротьби з самим собою. Я вами пишаюся.
Він одягнув куртку і зав’язав шарф.
— Куди ви, Гаррі?
— Тепер мені треба йти.
— Не йдіть! Залиштеся!
— Не можу…
— Залиштеся, Гаррі! Побудьте зі мною ще трохи!
— Не можу.
— Я не можу вас утратити!
— Бувайте, Маркусе. Зустріч із вами була найчудовішою зустріччю в моєму житті.
— Куди ви?
— Мені треба десь чекати Нолу.
Він ще раз міцно обняв мене.
— Знайдіть кохання, Маркусе. Кохання надає сенсу нашому життю. Коли кохаєш, стаєш дужчий! Вищий. Ідеш далі.
— Гаррі, не покидайте мене!
— Бувайте, Маркусе.
Він пішов. Двері лишив відчинені, і я довго їх не зачиняв. Адже того разу востаннє бачив мого друга і вчителя Гаррі Квеберта.
Травень 2002 року, фінал університетського чемпіонату з боксу
— Готові, Маркусе? За три хвилини вихід на ринг.